У статті визначено сутність та роль соціальної відповідальності бізнесу як складової організаційної культури. Проаналізовано характеристики національних моделей соціальної відповідальності бізнесу. Досліджено проблеми формування соціальної відповідальності бізнесу в Україні. Запропоновано шляхи підвищення соціальної відповідальності бізнесу в нашій країні.

Ключові слова: соціальна відповідальність бізнесу, організаційна культура, зацікавлені сторони бізнесу

In the article the definition and the role of corporate social responsibility as a part of the organizational culture are clarified. The features of national models of corporate social responsibility are analyzed. The problems of corporate social responsibility formation in Ukraine are investigated. The ways of increasing corporate social responsibility in our country are proposed.

Keywords: corporate social responsibility, organizational culture, stakeholders.

Вступ. Ринковий успіх підприємства визначається не лише характеристиками товарів і послуг, що пропонуються споживачам, а й усіма аспектами його поведінки, вмінням вибудовувати справедливі та взаємовигідні стосунки з широким колом зацікавлених сторін на основі спільних цінностей та принципів.  Механізмом формування сталих норм і переконань, прийнятих в організації, є організаційна культура, яка визначає як способи мислення її працівників, так і алгоритм їх дій.

Як свідчить світова практика, успішні підприємства характеризуються високим рівнем організаційної культури, що базується на загальнолюдських цінностях, повазі інтересів як окремих осіб, на яких впливає господарська діяльність, так і суспільства в цілому. Необхідність врахування при прийнятті управлінських рішень, окрім економічної доцільності, соціальних, культурних та екологічних критеріїв є аксіомою для підприємств розвинених країн, запорукою їх конкурентоспроможності в довгостроковій перспективі.

Засобом узгодження інтересів бізнесу та суспільства в щоденній діяльності організації та основою її привабливого іміджу є формування організаційної культури на засадах концепції «соціальної відповідальності бізнесу» (СВБ). Поширення її принципів у вітчизняному бізнес-середовищі потребує подолання обмеженого сприйняття СВБ як штучної та нежиттєздатної теорії, що суперечить принципам максимізації прибутку і обмежує свободу підприємництва, а також усвідомлення стратегічних вигод відповідальної бізнес-практики, об’єктивної необхідності реакції бізнесу на суспільні запити, ролі СВБ у забезпеченні сталого економічного розвитку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретико-методологічні основи концепції СВБ розроблено Г. Боуеном, К. Девісом, П. Друкером, А. Керроллом, Л. Престоном, С. Саксом, Р. Фріменом та ін. Проблеми впровадження принципів соціальної відповідальності в практику вітчизняного бізнесу аналізуються у працях Н. Водницької, Л. Грициної, О. Грішнової, А. Кузнєцової, О. Степанової та ін. Якісна оцінка стану та тенденцій розвитку СВБ в Україні здійснена А. Зінченко, М. Саприкіною, Ю. Саєнком та ін. Взаємозв’язок СВБ та організаційної культури підприємства є предметом дослідження А. Колота, І. Лєбєдєва, Д. Ліфінцева, Є. Прохорової та ін.

Постановка завдання. Метою статті є визначення сутності та ролі СВБ як необхідної складової організаційної культури сучасного підприємства, з’ясування особливостей інтеграції принципів СВБ в організаційну культуру вітчизняних підприємств.

Результати дослідження. Організаційна культура визначає прийнятні правила взаємовідносин підприємства із працівниками та їх сім’ями, споживачами, діловими партнерами, органами державної влади, громадськими організаціями, ЗМІ та окремими особами. Побудова таких відносин відбувається на основі усвідомлення як юридичних, так і добровільно взятих на себе зобов’язань щодо цих зацікавлених сторін.

Розуміння СВБ як складової організаційної культури дозволяє визначити її як систему цінностей і принципів управління господарською діяльністю, а також практичних дій, зорієнтованих на свідоме врахування представниками бізнесу вимог законодавства та інтересів суспільства (окремих осіб, соціальних груп, регіональних та національних інтересів, глобальних цілей сталого розвитку) в економічній, екологічній, трудовій, споживчій, філантропічній сферах з метою забезпечення зростання суспільного добробуту, а також формування сприятливих умов для розвитку бізнесу.

СВБ є складовою смислового та ціннісного рівнів організаційної культури та зорієнтована як на його внутрішнє, так і на зовнішнє середовище. Внутрішня СВБ передбачає достойний рівень оплати праці, соціальні гарантії, належні умови праці, дотримання прав співробітників, створення можливостей для їх розвитку; зовнішня – стосується справедливого розподілу прибутків, дотримання умов контрактів, виробництва якісної продукції, турботи про екологію, внеску у розвиток регіону діяльності організації [1].

СВБ охоплює всі дії підприємства, спрямовані на задоволення суспільних потреб, як ті, що передбачать виконання законодавчих вимог (обов’язкова складова), так і добровільні, які перевищують такі вимоги та є свідомим вибором бізнесу (добровільна складова). Їх співвідношення, за аналогією з оцінкою особистого рівня соціальної відповідальності [2, с.108], може бути представлене графічно (рис. 1) та дозволяє сформулювати чотири базові типи організаційної культури:

Рис. 1. Співвідношення обов’язкової та добровільної складових СВБ

І – свідома та системна увага до суспільних потреб, соціальне інвестування у розвиток середовища ведення бізнесу, що ґрунтується на моральних нормах та усвідомленні стратегічних переваг відповідального ведення бізнесу;

ІІ – орієнтація на дотримання вимог законодавства (податкового, трудового, екологічного, у сфері захисту прав споживачів) з метою попередження можливих санкцій, відсутність чи обмеженість власної ініціативи та добровільних соціальних витрат;

ІІІ – орієнтація виключно на фінансовий результат, уникнення будь-яких соціальних витрат, зобов’язань та відповідальності;

ІV – невиконання законодавчо закріплених вимог до бізнесу (мінімізація податкових платежів, виплата зарплати «в конвертах» тощо), що поєднується з реалізацією добровільних соціальних програм (благодійна діяльність, культурно-розважальні та спортивні заходи) як правило з PR-метою.

Найпоширенішими у вітчизняному бізнес-середовищі залишаються ІІ та ІІІ типи організаційної культури, ІV – характерний для представників великого бізнесу, І – впроваджується окремими компаніями з іноземним капіталом чи підприємствами, що працюють на висококонкурентних ринках.

Як і організаційна культура в цілому, СВБ формується під впливом суспільно-політичних та економічних тенденцій, а також культурних традицій, які домінують у тій чи іншій державі. Особливістю розвитку СВБ є, з одного боку, уніфікація її форм, з іншого – активне формування національних моделей СВБ як результат прагнення бізнесу до ефективного використання потенціалу СВБ у місцевих умовах. І хоча СВБ у кожній країні має певну специфіку, визначення спільних рис національних моделей дозволяє виділити:

1. Американську модель СВБ, що передбачає максимальну самостійність бізнесу у визначенні внеску у суспільний добробут. Характеристики американської моделі СВБ: сфокусованість на вирішенні конкретних проблем, орієнтація на філантропію, зміцнення іміджу, партнерські відносини з некомерційними організаціями і лідерами місцевих громад, вимірюваність віддачі від соціальних інвестицій за рахунок контролю за діяльністю одержувачів допомоги, орієнтація на волонтерство [3, с.136]. Основні повідомлення цільовим аудиторіям: екологічність, стабільність, людяність [4].

2. Європейську модель СВБ, що тісніше пов'язана з досягненням бізнес-цілей та характеризується активнішим втручанням держави і громадських інститутів у процес узгодження інтересів бізнесу та суспільства. Основні повідомлення для цільових аудиторій при використанні європейської моделі: прозорість, керованість, турбота, надійність [4].

3. Японську модель СВБ, яка передбачає соціальну згуртованість на рівні індустріальної групи. Її характерними рисами є: акцент на сфері екології та трудових відносин; значна роль держави у встановленні соціальних стандартів; залучення до процесу соціального діалогу профспілок і громадськості; сприйняття підприємства як єдиної «виробничої сім'ї»; гарантії зайнятості; атмосфера участі і загальної відповідальності [3, с.141].

У нашій країні практика відповідального та етичного ведення бізнесу поки-що не набула достатнього поширення. Окрім об’єктивних перешкод (складна економічна ситуація, значне податкове навантаження, недосконале законодавство), серйозною проблемою є переважання в організаційні культурі більшості підприємств установок на короткостроковий ринковий успіх, економію витрат на персонал, нехтування екологічних інтересів регіону діяльності, конфронтацію з інститутами громадянського суспільства, нелегальні та напівлегальні способи мінімізації податкового навантаження і т.п.

Проведене автором опитування керівників підприємств Львівської області [5, с.125-129] дозволило з’ясувати наступні особливості процесу інтеграції принципів СВБ в організаційну культуру вітчизняного бізнесу:

1) рівень поінформованості бізнесу щодо СВБ є високим (більше 90%), однак домінує обмежене трактування даного поняття як задоволення потреб персоналу (55%) та забезпечення якості товарів (43%). Лише 15% опитаних усвідомлюють необхідність відкритості та підзвітності бізнесу суспільству, 35% – відзначили благодійність як обов’язковий елемент СВБ;

2) на думку більшості респондентів, підприємства мають орієнтуватися на інтереси їх власників та акціонерів. Це не зовсім відповідає міжнародній практиці СВБ, відповідно до якої найвпливовішою зацікавленою стороною, що визначає поведінку бізнесу, є споживачі продукції та послуг.

3) 86% підприємств регіону впроваджують соціально відповідальні заходи, проте менше 10% реалізують їх регулярно (кілька разів на місяць чи частіше);

4) більшість керівників виявом власної СВБ вважають вчасну виплату зарплати та преміюванням працівників (81% і 60% відповідно);

5) основним мотивом відповідальної поведінки 60% представників бізнесу назвали етичні та релігійні переконання, 45% дотримуються утилітарного підходу до СВБ;

6) незадовільним є рівень планового, організаційного та інформаційного забезпечення СВБ: програма соціальних заходів наявна у 26% підприємств, соціальний бюджет – у 11%, соціальні звіти публікують 6% респондентів, поширюють інформацію через ЗМІ та самостійно – 8%, використовують міжнародні системи звітності – лише 4% опитаних.

Таким, чином, результати опитування свідчать про спорадичність та безсистемність вітчизняної практики СВБ, її обмеженість поверхневим (символьним) рівнем організаційної культури.

Визначені особливості значною мірою зумовлюються проблемами у забезпеченні СВБ у вітчизняних умовах, серед яких ключовими є:

-  небажання керівників підприємств дотримуватись принципів СВБ, сприйняття ними СВБ як неактуальної в умовах України концепції;

-  недостатня зацікавленість громадян у СВБ, що пояснюється недовірою до бізнесу, переконанням у неможливості альтруїзму його представників;

-  відсутність системи інформування суспільства про соціальні і благодійні проекти, ініціаторів та результати СВБ;

-  непослідовність дій держави щодо підтримки організацій, які прагнуть бути соціально відповідальними.

Тому пріоритетами на шляху утвердження у вітчизняному бізнес-середовищі організаційної культури на принципах СВБ мають стати: переконання у необхідності та вигідності чесного бізнесу; усвідомлення суспільної ролі та відповідальності підприємця та менеджера; орієнтація на формування ділової репутації, а не лише отримання прибутку; дотримання як закріплених юридично,  так і усних зобов’язань і т.п.

Зарубіжний досвід свідчить, що підвищення рівня СВБ забезпечується не лише зростанням рівня культури та етики представників ділових кіл, а й створенням сприятливого середовища розвитку СВБ, його організаційною, економічною, інформаційною підтримкою з боку держави. Реалізація послідовної державної політики підтримки СВБ має передбачати:

-  розробку та реалізацію державної стратегії підтримки СВБ;

-  розвиток інфраструктурного забезпечення СВБ;

-  розвиток соціального партнерства для реалізації проектів СВБ;

-  формування організаційної культури підприємців та менеджерів на принципах СВБ завдяки системній роботі ВНЗ та ЗМІ;

-  заохочення практики звітування бізнесу про соціальні та екологічні наслідки його діяльності;

-  громадську оцінку рівня соціальної відповідальності підприємств;

-  посилення суспільного тиску інститутів громадянського суспільства на представників бізнесу.

Висновки. СВБ є одночасно формою вияву організаційної культури та необхідною її складовою, що відображає рівень інтеграції загальнолюдських цінностей в практику прийняття рішень. Популяризація практики СВБ є для України одним із важливих пріоритетів сучасного етапу суспільно-економічного розвитку. Вирішення цього завдання дозволить закласти фундамент соціально орієнтованої ринкової економіки європейського типу, в якій економічний розвиток не суперечить досягненню соціальних та екологічних цілей, сприяє взаєморозумінню та злагоді в суспільстві.

Література

1. Ліфінцев Д.С. Корпоративна соціальна відповідальність як складова культури організації: економічне значення / Д.С. Ліфінцев // Ефективна економіка. – 2013. – №11 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=2505
2. Нагорнов А.В. Исследования социальной ответственности компании / А.В. Нагорнов, М.С. Солнцева // Журнал «Корпоративные финансы». – 2007. – № 2. – С. 112-132.
3. Социальный аудит: учебное пособие / под общ. редакцией д. э. н., проф.  А.А. Шулуса, д.э.н., проф. Ю.Н. Полова. – М.: Издательский дом «АТИСО», 2008. – 620 с.
4. Доклад о социальных инвестициях в России / [Литовченко С.Е., Акопян А.Р., Балацкий Е.В. и др.]; под общей редакцией С.Е. Литовченко. – М.: Ассоциация менеджеров, 2004. – 124 с.
5. Ворончак І.О. Стан та перспективи розвитку соціальної відповідальності бізнесу Львівської області / І.О. Ворончак, О.В. Кощій // Регіональна економіка. Науковий журнал. – 2013. – № 2 (68). – С. 122-130.