У даній статті йдеться про сутність поняття стратегічна конкурентоспроможність, визначення її місця та ролі в системі конкурентоспроможності підприємства.

Ключові слова: стратегічна конкурентоспроможність, стратегія, конкурентоспроможність підприємства.

This article refers to the essence of the concept of strategic competitiveness, definition of its role and place in the system of competitiveness.

Key words: strategic competitiveness, strategy, competitiveness.

Вступ. Сучасний вектор України до європейської економіки та розвиток вітчизняного ринку в останні роки активізували в країні необхідність підтримувати високу конкурентоспроможність підприємств.

Розвиток та практика функціонування вітчизняних підприємств у сучасних умовах господарювання, що характеризуються наростаючою конкуренцією та пришвидшеними темпами змін у конкурентному середовищі, засвідчує наявність значної кількості об’єктивних і суб’єктивних причин, що перешкоджають сталому зростанню ефективності їхньої діяльності. Для посилення ролі управління конкурентоспроможністю у системі економічного управління підприємством необхідні глибокі теоретичні дослідження, які б системно охоплювали питання його розвитку з урахуванням основних цільових характеристик для забезпечення здатності підприємств впливати на ринкову ситуацію у власних цілях, виробляти продукцію, що відповідає умовам ринку і має більш низьку витратомісткість, своєчасно оновлювати продукцію, виробляти товари більшої споживчої цінності, мати конкурентні переваги у формуванні та використанні ресурсного потенціалу підприємства тощо з метою ефективного впливу на кінцеві результати діяльності підприємства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дану проблему досліджували невелика кількість вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема: Ю. Б. Іванов, І. В. Смолін, А. Шпанко та Р. А. Фатхутдинов. Однак поняття "стратегічна конкурентоспроможність" увійшло в науковий ужиток відносно недавно, тому необхідно проаналізувати дану категорію більш детально. Для цього застосовуємо методи синтезу й аналізу, проаналізувавши обидві складові словосполучення окремо, вичерпно витлумачивши зміст кожної, а далі синтезувавши здобуті результати.

Постановка завдання. Визначення поняття стратегічної конкурентоспроможності організації та напрямків їх забезпечення, що дають можливість організації виживати у довготерміновій перспективі в умовах конкурентних змагань.

Результати дослідження. Конкуренція – це цивілізована та легалізована форма боротьби суб'єктів ринку, за найкращі умови виробництва і збуту своєї продукції, з метою отримання прибутку. Поняття конкурентоспроможність підприємства дуже багатогранно і поширюється на всі складові діяльності підприємства, такі як товар і його основні характеристики, а також організаційні, фінансові та виробничі характеристики самого підприємства.

Кілька років тому Р. А. Фатхутдінов звернув увагу на те, що звичайно констатується тільки фактична конкурентоспроможність, а щодо прогнозної конкурентоспроможності в літературі згадки не зустрічаються; своє власне трактування цього поняття дослідник подає в такий спосіб: "Стратегічна конкурентоспроможність – це потенційна здатність об'єкта або суб'єкта управління конкурувати в майбутньому на конкретних ринках, забезпечувана зниженням прояву стратегічних неконкурентоспроможних чинників і посиленням прояву стратегічних ексклюзивних конкурентних переваг об'єкта (суб'єкта) на основі проведення комплексної стратегічної діагностики об'єкта або суб'єкта, параметрів ринку і конкурентів, розробки стратегії" [1].

Крім Р. Фатхутдінова питанням стратегічної конкурентоспроможності займався також вітчизняний дослідник І. В. Смолін, який визначив сутність розгляданого поняття дещо лаконічніше: "Стратегічна конкурентоспроможність являє собою перспективну цільову характеристику майбутньої здатності суб'єкта ринку отримувати конкурентні переваги над суперниками і реалізовувати їх у власних інтересах. У конкретизованій формі вона уособлює запланований результат здійснення конкурентної стратегії і тому виступає об'єктом стратегічного управління" [2].

Аналізуючи першу складову поняття та звертаючись до традиційних підходів тлумачення її сутності, стратегію можна трактувати довгостроковий якісно визначений напрям розвитку організації, спрямований на закріплення її позицій, задоволення потреб споживачів та досягнення поставлених цілей [3]. Тобто це цілей а також методи їх досягнення, які в умовах непостійності зовнішнього середовища постійно коригуються з метою адаптації до змін останнього у процесі досягнення намічених орієнтирів. Головним критерієм вибору стратегії вважається рівень можливості досягнення цілей підприємства".

Звідси можна констатувати, що сенс першої частини в назві поняття "стратегічна конкурентоспроможність" містить у собі не тільки спрямованість на досягнення суб'єктом ринку поставлених цілей, а й своєчасну адаптацію останніх, а також і дій суб'єкта ринку до умов зовнішнього і внутрішнього середовища функціонування. Щодо другої частини словосполучення, можна сказати що, конкурентоспроможність – це здатність об’єкта, що характеризується мірою реального чи потенційного задоволення ним певної потреби порівняно з аналогічними об’єктами, представленими на певному ринку. Конкурентоспроможність визначає здатність витримувати конкуренцію порівняно з аналогічними об’єктами [4].

Конкурентоспроможність організації може бути визначена як комплексна порівняльна характеристика підприємства, яка відображує ступінь переваги сукупності оціночних показників його діяльності, що визначають успіх підприємства на певному ринку за певний проміжок часу по відношенню до сукупності показників конкурентів.

Таким чином, можна сказати, що конкурентоспроможність, можливість конкурувати, – це, по-перше, властивість об'єкта або суб'єкта бути кращим за інших за певними параметрами, по-друге, вона проявляється лише в конкурентному змаганні.

Проаналізувавши поняття "стратегія" та "конкурентоспроможність", можна зробити висновок стосовно економічної категорії "стратегічна конкурентоспроможність". Поєднання обох понять приводить до такого визначення змісту терміна «стратегічна конкурентоспроможність», це спроможність суб'єкта господарювання завдяки швидкій адаптації до змін зовнішнього та внутрішнього середовища функціонування здобувати додаткові конкурентні переваги й ефективно їх використовувати, щоб здобути перемогу в конкурентній боротьбі і домогтися досягнення поставлених цілей.

Таким чином, можна сказати, що термін "стратегічна конкурентоспроможність" несе в собі нову семантичну якість, що включає ознаки обох категорій. Оскільки поняття "конкурентоспроможність" є базовим елементом терміна "стратегічна конкурентоспроможність", його сутність має бути константою. Ідеться про збереження такої властивості, як спроможність суб'єкта господарювання у ринкових умовах ефективно використовувати наявні конкурентні переваги, що дозволяє йому взяти гору над контрагентами під час ведення конкурентної боротьби [5].

Стратегічна конкурентоспроможність пов’язана із необхідністю передбачення неконтрольованих сил, критичних тенденцій з боку оточення й обмеження їхнього можливого впливу на підприємство і характеризує здатність підприємства до стійкого функціонування та розвитку у конкурентному середовищі у довгостроковому періоді. Стратегічні рішення щодо підвищення конкурентоспроможності підприємства орієнтовані на майбутнє і пов’язані із необхідністю ефективного управління ресурсним потенціалом та формування дієвої політики економічного управління підприємством в цілому.

Основними характеристиками комплексної конкурентоспроможності (конкурентного статусу підприємства), що відображає вміння суб’єкта ринкових відносин не лише створювати, а й утримувати конкурентні переваги, є досягнута конкурентоспроможність, потенційна конкурентоспроможність та динамічна конкурентоспроможність, які складають основу для визначення прогнозної та стратегічної конкурентоспроможності підприємства (рис. 1).

Тобто стратегічна конкурентоспроможність повинна складатися як з цілей організації, так і з можливостей підприємства до адаптації. внутрішнього середовища до змін зовнішнього середовища, і досягнення на основі цього поставлених цілей.

Відображає зміни основних показників досягнутої конкурентоспроможності порівняно з їхніми базовими рівнями

Динамічна

конкурентоспроможність

Комплексна конкурентоспроможністю

Досягнута

конкурентоспроможність

Потенційна

конкурентоспроможність

Відображає результати реалізованих конкурентних переваг підприємства, які воно мало в минулому періоді.

Відображає резервні можливості підприємства щодо підвищення свого статусу.

Прогнозна конкурентоспроможність

Стратегічна конкурентоспроможність підприємства

Рис. 1. Місце стратегічної конкурентоспроможності

Джерело: складено автором на основі [6]

У свою чергу, стратегічна конкурентоспроможність є складовою загальної конкурентоспроможності, і особливість її полягає в тому, що проявляється вона лише в умовах стратегічного управління.

У теорії та практиці виділяють п'ять основних підходів до формування конкурентної стратегії:

-  стратегія лідерства за витратами, яка полягає в зниженні повних витрат виробництва товарної продукції або послуг, що веде за собою підвищений інтерес покупців;

-  стратегія широкої диференціації, що характеризується наданням товарів специфічних рис, що виділяють її від товарів конкурентів;

-  стратегія оптимальних витрат, яка передбачає орієнтацію як на зменшення витрат, так і на покращені характеристики товару;

-  сфокусована стратегія, що означає орієнтацію підприємства на вузьке коло покупців за умови випередження конкурентів при низьких витратах виробництва;

-  сформульована стратегія, що означає орієнтацію підприємства на   забезпечення споживачів певного сегмента товарів, які мають найбільшу кількість запитів.

Важливою передумовою процесу забезпечення конкурентоспроможності підприємства є конкурентний потенціал.

Також, наводять парадигми забезпечення конкурентоспроможності з позицій їх історичної трансформації. У рамках першої парадигми критерієм конкурентоспроможності є індивідуальне виробництво товарів. Друга парадигма пов’язана з удосконаленням виробничої діяльності. Третя парадигма конкурентоспроможності передбачає забезпечення високої якості продукції та процесів. Четверта парадигма пов’язана з випереджальним отриманням та використанням інформації. На сьогодні сформована парадигма забезпечення глобальної конкурентоспроможності, яка пов’язана з новими виробничими та управлінськими технологіями, виходом на зовнішні ринки збуту, глобалізацією тощо [7].

Висновки. Стратегічна конкурентоспроможність робить акцент на довгострокову складову. У стратегічній конкурентоспроможності потрібно відштовхуватися від довгострокової стратегії організації, а також від більш широкого спектра показників організації. Сюди входять і фінансові показники, і якість персоналу, і якість продукції, і рівень управління та інше.

Підвищення стратегічної конкурентоспроможності підприємства неможливо досягти випадковим чином, необхідна обґрунтована система управління. Для цього керівництво підприємства має не тільки проводити системний аналіз ринків, на яких воно функціонує, адекватно оцінювати свій рівень конкурентоспроможності та виявляти можливості і недоліки конкурентів, але також надавати керуючий вплив на власну конкурентоспроможність в цілях її підвищення шляхом ефективного використання наявних конкурентних переваг.

Управління конкурентоспроможністю підприємства в умовах ринку полягає в раціональному використанні наявних конкурентних переваг, виявленні та створенні потенційних, а також в оцінці, аналізі та обліку факторів ринкового середовища, що підвищують або знижують конкурентоспроможність підприємства в процесі його господарської діяльності з виробництва конкурентоспроможної продукції, товарів, послуг, виборі і реалізації відповідної стратегії і тактики для досягнення наміченої мети розвитку.

Література

1. Фатхутдинов Р.А. Стратегическая конкурентоспособность. М.: ЗАО «Издательство «Экономика», 2005. С.176.

2. Мазаракі А. А. Торговельне підприємство: стратегія, політика, конкурентоспроможність: моногр. / А. А. Мазаракі, Д. М. Пшеслінський, І. В. Смолін. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2010. – 384 с.

3. Довгань Л.Є. Стратегічне управління: Навчальний посібник. / Л.Є. Довгань, Ю.В.Каракай, Л.П. Артеменко. – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 440с.

4. Фатхутдинов Р. А. Стратегический менеджмент: Учеб. пособие. –М., 1997.

5. Липчук В.В., Дудяк А.П., Бугіль С.Я. Маркетинг: основи теорії та практики. Навчальний посібник./ За загальною редакцією В.В. Липчука. – Львів: «Новий Світ - 2000»; «Магнолія плюс». – 2003. – 288с.

6. Смолін І.В. Стратегія розвитку торговельного підприємства в ринкових умовах / І.В. Смолін, Н.М. Лещук. – К.: КДТЕУ, 1999. –73 с.

7. Кислий В.М., Бондар Т.В. Концепція забезпечення стратегічної конкурентоспроможності промислового підприємства з урахуванням екологічного фактора / Механізм регулювання економіки. –2010. –  № 3. – Т. 1.