Розмір шрифту: 

В статті досліджені теоретичні аспекти підвищення конкурентоспроможності підприємства зовнішньоекономічної діяльності. Розкрито сутність основних факторів, які впливають на конкурентоспроможність підприємств зовнішньоекономічної діяльності. Наведено пропозиції щодо вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності вітчизняних виробників.

Ключові слова: зовнішньоекономічна діяльність, конкурентоспроможність, інтелектуальні ресурси, інновації.

The article examined the theoretical aspects of improving the competitiveness of Foreign Trade. It is discovered the essence of the main factors affecting the competitiveness of Foreign Trade. It is offered proposals to improve the foreign trade of domestic producers.

Keywords: foreign trade, competitiveness, globalization, intellectual resources and innovations.

Вступ. Можливість країни зайняти належне місце в глобальній економіці залежить від можливостей її підприємств утримати гідне положення на світових ринках. Підвищення конкурентоспроможності підприємств зовнішньоекономічної діяльності, усіх учасників ринкових відносин – це суттєвий фактор підвищення ефективності господарської діяльності як на рівні окремих підприємницьких структур, так і в масштабах усієї країни. Ефективна зовнішньоекономічна діяльність сприяє відтворенню експортного потенціалу країни, підвищенню конкурентоспроможності українських товарів на світових ринках, формуванню раціональної структури експорту й імпорту, залученню іноземних інвестицій на взаємовигідних умовах, забезпеченню економічної безпеки України. При цьому необхідно враховувати тенденції світового розвитку й відповідно з ними проводити політику, спрямовану не тільки на зниження витрат на виробництво й реалізацію продукції, але також потрібно комплексно підвищувати ефективність і внутрішніх, і зовнішніх чинників, що забезпечують конкурентоспроможність. Розуміючи це, вітчизняні товаровиробники в сучасних умовах жорсткої конкурентної боротьби мають прагнути не просто стабільності діяльності та отримання прибутку, а динамічного стану за якого вони весь час якісно змінюються шляхом  сприяння благоприємним змінам, або протидіяння негативним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню теоретичних проблем конкурентоспроможності підприємств у ринкових умовах господарювання присвячені праці М. Портера, І. Ансоффа, А. Курно, Ф. Еджуорт, Дж. Робінсона, Ж.-Ж. Ламбена, Ф. Котлера, Д. Кемпбела, Дж. Стоунхауса, Б. Х'юстона, С.І. Савчука, Г.Л. Азоєва, А.Ю. Юданова та ін. Визначенню ефективності зовнішньоекономічної діяльності приділяли увагу такі вітчизняні вчені, як А.А. Мазаракі, Н.М. Ушакова, Л.О. Лігоненко, О.І. Кириченко, Г.О. Філатова і зарубіжні, зокрема, російські науковці – І.О. Муравйова, Л.Є. Стровський, В.В Бокова, О.В. Буреніна, С.М. Попова, Ю.О. Огородніков та ін. Але в даних роботах не конкретизовано впливу залучених ресурсів на успішність функціонування зовнішньоекономічної діяльності підприємств.

Постановка завдання. Аналіз чинників, які сьогодні здійснюють основний вплив на ефективність будь-якого вітчизняного підприємства ЗЕД; розгляд проблем та умов покращення зовнішньоекономічної діяльності підприємств.

Результати дослідження. Забезпечення конкурентоспроможності підприємства на міжнародному ринку в XXI ст. набуло особливої значимості, оскільки глобалізація є визначальною рисою розвитку світової економіки, і все більше посилюється залежність економік країн від зовнішнього ринку. У наш час, вітчизняні та зарубіжні варіанти вирішення проблеми забезпечення конкурентоспроможності слабо відображають зміни у світовій економіці, пов'язані із загостренням міжнародного суперництва, що ведеться в різних формах, різними методами й на різних рівнях економіки. Нові умови розширення конкуренції та обмеженості матеріально-фінансових ресурсів викликають необхідність якісних проривів у конкурентоспроможності й випередженні конкурентів.

Конкурентоспроможність фірм на міжнародному ринку залежить від багатьох чинників: економічних, інституційних, політичних, культурних, людських і освітніх. Ці фактори можна поділити на внутрішні й зовнішні. Згідно теорії конкуренції М. Портера, успіх у міжнародній конкуренції визначають не стільки власне фактори виробництва, скільки те, де й наскільки продуктивно вони застосовуються.

Тому серед внутрішніх факторів найважливішу роль відіграють такі фактори:

1. НІОКР: якість наукових досліджень, що проводяться; можливість інновацій у виробничому процесі; можливість розробки нових товарів; міра оволодіння існуючими технологіями.

2. Виробництво: низька собівартість продукції (досягнення економії на масштабах виробництва і т.д.); якість продукції (зниження кількості дефектів, зменшення потреб в ремонті); ефективне використання виробничих потужностей; вигідне розташування підприємства; доступ до кваліфікованої робочої сили; висока продуктивність праці.

3. Маркетинг: широка мережа оптових дистриб'юторів; високий рівень доступу (присутність в точках роздрібної торгівлі); наявність точок роздрібної торгівлі, що належать компанії; низькі витрати по реалізації; швидкість доставки; передпродажний і післяпродажний сервіс; широкий асортимент продукції.

4. Персонал: талановитість, цілеспрямованість та компетентність, бажання навчатися новому, приємні в спілкуванні, доброзичливі службовці.

5. Організація: рівень інформаційних систем; рівень якості управління компанією, тобто рівень підготовки менеджерів, уміння правильно вести ділові операції в умовах постійних змін на ринку і ноу-хау в області менеджменту.

6. Інше: сприятливий імідж; загальні низькі витрати; доступ на фінансові ринки; наявність патентів [2, с.55].

Групу зовнішніх факторів складають: макроекономічна стабільність і передбачуваність економічної політики; рівень новини економіки, тобто участь країни в міжнародних торгівлі та інвестуванні; ступінь відповідності державної політики вимогам конкуренції; ефективність функціонування ринків капіталу й якість фінансових послуг; рівень розвитку новітньої інфраструктури в країні; розвиток науково-технологічного потенціалу та інше. Усі ці показники використовуються тільки як відносні. Таким чином, конкурентоспроможність фірм на світових ринках визначається не тільки їх конкурентною перевагою, але й усім комплексом факторів на всіх рівнях, що визначають переваги товарів країни на світовому ринку. Однак, визначення конкурентоспроможності на принципах тільки «позицій і переваг» є неприпустимим. У теорії конкурентних переваг М. Портера приділяється недостатньо уваги мікроекономіці підприємств, де створюються й конкурентні переваги, і можливості впливу на економіку галузей і країн [5, с.112].

Більшість науковців розглядають конкурентоспроможність через призму конкурентоспроможності продукції, і дуже мало дослідників включають у визначення конкурентоспроможності складову інтелектуальних ресурсів [2, с.25-27].

Такі автори, як Л. Едвінссон і М. Мелоун [7, с.135] в структурі інтелектуального капіталу виділяють: 1) людський капітал; 2) структурний капітал; 3) клієнтський капітал; 4) партнерський капітал.

Людський капітал – це сукупність індивідуальних можливостей і здібностей, знань і умінь, компетенцій і навичок, досвіду і кваліфікації отриманих в процесі утворення і практичної діяльності людей, що працюють у компанії [3].

Конкурентоспроможність підприємства представляє собою здатність ведення ефективної господарської діяльності в умовах зовнішнього середовища, яке змінюється, шляхом раціонального використання наявних ресурсів, серед яких одним із найпріоритетніших виступає робоча сила. На думку російських дослідників, «ключовим ресурсом підприємства є робоча сила. Від людей, від їх інтелекту, здібностей, кваліфікації, досвіду роботи та мотивації до праці залежить ефективність використання всіх видів ресурсів підприємства (матеріальних, організаційних, фінансових, інформаційних та ін.)» [4, с.25-27].

Як підкреслює М. Портер, «в економіці, що глобалізує, вагомі конкурентні переваги все більш і більш визначаються місцевими елементами – знання, відносини, мотивація – чого не можуть отримати віддалені конкуренти» [6, с.242].

Структурний або організаційний капітал має відношення до організації в цілому. Включає в себе системи управління, технології, патенти, ліцензії, торгові марки, бази даних, електронні мережі й інші «організаційні можливості» відповідно до вимог ринку. Ще одним цінним капіталом виступає інформація, вагомість якої в формуванні конкурентоспроможності потенціалу підприємства збільшується в умовах конкурентного тиску, адже підприємству вже недостатньо виробляти продукцію, щоб задовольняти вимоги споживачів. Особливої уваги у такому разі потребує упорядкування інформації стосовно оцінки конкурентного ринку та розвиток комунікаційної діяльності. З Інтернетом пов'язана доступність знань та залучення до культурних цінностей. У найбільшій мірі інформаційну економіку уособлюють інновації і знання. Інформаційна система оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства у все більшій мірі залежить від здатності менеджерів контролювати інформацію, маніпулювати нею, націлювати персонал на найбільш ефективне використання інформаційного потенціалу.

Відмінна риса нової економіки визначається створенням і використанням інформації та економіки знань, втілених у нематеріальних ресурсах, що мають бути перетворені в нематеріальні активи підприємства для здобуття конкурентних переваг в період інтенсивного інформаційно-технологічного розвитку суспільства [3, с.102].

Партнерський (клієнтський) капітал організації – це система стійких зв’язків і відносин з клієнтами та споживачами, що забезпечує можливість продуктивного спілкування і взаємодії з персоналом організації.

Споживчий капітал часто розуміється як «капітал відносин». Ділова репутація організації як частина споживчого капіталу складається з етичних і поведінкових норм і соціальної відповідальності. Одним із найбільш важливих аргументів на користь необхідності впровадження соціальної відповідальності у практику діяльності підприємства є те, що соціальна відповідальність традиційно визначається як активний чинник підвищення конкурентоспроможності підприємства та, водночас, як ефективна стратегія зростання добробуту населення та досягнення збалансованого розвитку.

Якщо організація користується довірою, вона може продавати продукти за вищими цінами, збільшувати обсяги продажів, користуватися високою лояльністю клієнтів і співробітників, залучати для працевлаштування кращих фахівців. Символами ділової репутації часто виступають товарні знаки і бренди. Маркетингова стратегія – також частина споживчого капіталу організації: вибір цільових ринків, створення відмітних переваг, стимулювання лояльності споживачів, бази даних клієнтів та їх аналіз, call-центри для споживачів та ін. [1, с.151].

Необхідність підприємства пристосовуватися до нових умов конкуренції через підвищення конкурентоспроможності формує у менеджменту риси багатофункціональності, інтегрованого застосування психології бізнесу, маркетингу, стратегічного та фінансового менеджменту, технологічного та інноваційного менеджменту, управління персоналом.

Висновки. Оскільки динамічне економічне зростання країни дедалі більше залежить від сукупності “неречових” факторів (інтелектуальних, інформаційних, організаційних, управлінських), то ефективне управління працею, професійна підготовка, безперервний і сталий розвиток економічно активного населення, мотивація праці, гідна людини якість життя розглядаються як головна умова забезпечення цього зростання.

Особливого значення в період поширення інформаційно-телекомунікаційних технологій набуває нагромадження і ефективне використання інтелектуального капіталу. На думку американських менеджерів, інтелектуальний капітал має становити не менше 40% від усього людського капіталу підприємства, організації.

Тільки за таких умов останні можуть бути перспективними і конкурентоспроможними на ринку. Саме тому, узагальнюючи вищевикладене у статті, ми акцентуємо увагу на тому що, для підвищення конкурентоспроможності підприємства зовнішньоекономічної діяльності треба приділяти увагу ефективнішому використанню наявних ресурсів (серед яких пріоритетним є інтелектуальні), їх постійному інноваційному розвитку та комплексному вивченню інформації на ринку щодо можливості підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Література

1. Визначення і оцінка факторів, які формують інтелектуальний потенціал організації [Електронний ресурс] / Е. А. Арсирій, В. Я. Погорецька, К. Е. Рябчук, А.А. Саєнко. – Режим доступу до журн. http://www.nbuv.gov.ua/portal/
soc_gum/Prom/2010_2/Arsiriy.pdf.

2.Красностанова Н. Е. Стратегічний аналіз і оцінка конкуренто- спроможності промислового виробництва / Н. Е. Красностанова, П. С. Маковеєв // Фінансова консультація. – 2001. – № 21 – 22. – С. 55-59.

3.Нові горизонти HR-менеджмента в економіці знань [Електронний ресурс] / А.А. Денисова]. – Режим доступа: http://www.b-seminar.ru/article/show/185.htm.

4.Підвищення конкурентоспроможності підприємства на основі удосконалення якості робочої сили [Електронний ресурс] / Е. А. Волкова, Е. В. Каліннікова. – Ульяновськ : УлГТУ. – 2010. – С. 229. – Режим доступу до журн. http://venec.ulstu.ru/
lib/disk/2010/Volkova.pdf

5. Портер М. Конкуренція / М. Портер; пер. з англ. – М.: Видавництво Вільямс, 2001. – 495 с.

6. Портер М. Міжнародна конкуренція / М. Портер; пер. з англ. – М.: Міжнародні відносини, 1993. – 896 с.

7. Edvinsson L. Intellectual Capital: Realizing Your Company’s True Value by Finding Its Hidden Brainpower / L. Edvinsson, M. S. Malone. – New York: HarperCollins, 1997. – 225 p.