Остання редакція: 2015-04-22
Тези доповіді
У статті розглядається підхід до оцінки інноваційного потенціалу підприємства на основі системи критеріїв різних ієрархічних рівнів, економічного, соціального та екологічного характеру, які дозволяють характеризувати природу інноваційних процесів
Ключові слова: інноваційний потенціал підприємства, інноваційний розвиток, інновація, інноваційний прорив, оцінка інноваційного розвитку
The approach to the assessment of innovative potential of enterprise on the basis of criteria of different hierarchical levels, economic, social and environmental issues, that characterize the nature of innovative processes is considered.
Keywords: innovative potential of enterprise, innovative development, innovation, innovative breakthrough, innovation development rating
Вступ. Не треба доводити важливість та необхідність саме інноваційного типу розвитку як для економіки України в цілому, так і для окремих її галузей та конкретних підприємств. Незважаючи на формально всебічну відданість інноваційному розвитку, реальних суттєвих зрушень на цьому шляху в державі не відбувається. Більше того, країна перебуває в певному замкнутому колі: слабкість економіки базується, в тому числі, і на неспроможності забезпечення високого рівня технологічного розвитку та використання сучасних досягнень науки та техніки, які, в свою чергу, через неможливість забезпечення відповідного фінансування (з причини низького економічного розвитку держави) поступово зменшують свою спроможність забезпечити такий розвиток економіки країни.
В той же час, як показано в роботі [1, с.9-10] перед Україною стоїть проблема вибору одного з двох можливих сценаріїв подальшого розвитку: або забезпечити інноваційний прорив з виходом на прискорене економічне зростання й досягнення на цій основі високих соціальних стандартів, або піти шляхом підтримки та вдосконалення традиційних виробництв, посилюючи при цьому існуючі застарілі технологічні уклади (за оцінками [2] в дійсний час в економіці України домінує третій технологічний уклад частка якого складає 58%, частка четвертого технологічного укладу складає 38%, а на п’ятий та шостий припадає лише близько 4% продукції, що випускається) та виробничі відносини. Сьогодні стихійно реалізується другий сценарій.
Слід зазначити, що шлях до інноваційного розвитку є достатньо складним й потребує вирішення різнопланових проблем та виконання низки умов, а саме:
- наявності суспільного усвідомлення потреби в інноваційному (революційному) шляху розвитку;
- наявність достатньої кількості активних учасників інноваційних процесів;
- наявність відповідної інфраструктури, включно з інформаційними та освітніми системами, захистом інтелектуальної власності;
- бракування інвестиційних коштів для розвитку;
- складність у визначенні правильних стратегічних й тактичних пріоритетів (напрямків розвитку);
- формування відповідних інструментів управління інноваційними процесами;
- недостатністю правого та інституційного регулювання інноваційними процесами тощо.
В загальному плані, інноваційна спроможність та наявний технологічний рівень є невід’ємними складовими конкурентоспроможності національної економіки й, в значному ступені, визначають місце країни в різноманітних рейтингових оцінках. При цьому, як показано в роботі [3, c. 4] стає все більш очевидним, що традиційно прийнятне економічне зростання (в більшості випадків оцінюється як ВВП країни), традиційні моделі розвитку не в повній мірі визначають розвиток бо не враховують його екологічні та соціальні аспекти.
Таким чином, для забезпечення ефективного інноваційного розвитку економіки країни потрібно чітко визначити комплексні орієнтири (економічні, соціальні, екологічні) для досягнення та систему оцінки (моніторингу) просування на цьому шляху. Один із можливих підходів до інтегральної оцінки інноваційного розвитку підприємства на основі системи національних рахунків розглянуто в даній роботі.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Безумовно, розгляду проблематики забезпечення інноваційного розвитку присвячено безліч робіт: починаючи з класиків економічної думки (Й. Шумпетер, П. Друкер, М. Портер, М. Кондратьєв) й до сучасних економістів розробників національних інноваційних систем (К. Фрімен, Р. Нельсон, Дж. Досі, Б. Лундвалл). Серед останніх публікацій слід виділити роботи українських вчених-економістів Гальчинського А.С., Геєця В.М., Кінаха А.К. та Семіноженко В.П. [4], вже цитовану вище роботу Інституту Проблем Національної безпеки, «Національна інноваційна система України: проблеми і принципи побудови» [1], роботу НІСД [5], а також роботи Лапко О.О., Федулової Л.І., Ілляшенка С.М., Телєтова О.С., Соловйова В.П. тощо. В більшості випадків роботи присвячені розробці теоретико-методологічних аспектів переходу країни до інноваційного типу розвитку. В той же час, питання виміру рівня інноваційності країни залишаються не достатньо вивченими.
Постановка завдання. Метою даного дослідження є розробка нового підходу до оцінки рівня інноваційності країни, який повинен базуватися не тільки на кількісних даних щодо підприємств та науковців, які займаються інноваційною діяльністю, а і, в першу чергу, базуватися на даних, щодо досягнутих результатів їх інноваційної діяльності. Основою такого підходу є індикатори оцінки економічного багатства країни та врахування екологічних та соціальних його складників, які наводяться в системі національних рахунків.
Результати дослідження. Серед великої кількості визначень інновації наведемо лише два. Перше, традиційне наведене в Вікіпедії [6]: інновації це нововведення в галузі техніки, технології, організації праці або управління, засноване на використанні досягнень науки і передового досвіду, а також кінцевий результат інноваційної діяльності. Крім того, інновація – 1) вкладення коштів в економіку (скоріш за все в науку, авт.), що забезпечує зміну техніки та технології; 2) нова техніка, технологія, що є результатом досягнень науково-технічного прогресу. Істотним чинником інновації є розвиток винахідництва, раціоналізації, поява великих відкриттів. В загальному розумінні – це перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, який втілюється в нових продуктах та технологіях. В той же час слід зауважити, що не всі потенційно нові й прогресивні досягнення науки та техніки та їх реалізацію можна вважати інноваціями, є ще певні ознаки, які саме і дозволяють виокремити їх з традиційних досягнень та визначити як інновація.
В цьому плані наведемо інше визначення інновації, яке наведено в роботі С.М. Ілляшенко [7]: інновація – кінцевий результат діяльності, що спрямована на створення й використання нововведень, втілених у вигляді вдосконалених чи нових товарів (виробів чи послуг), технологій їх виробництва, методів управління на всіх стадіях виробництва і збуту товарів, які сприяють розвитку й підвищенню економічної ефективності виробництва і споживання або забезпечують соціальний чи інший ефект.
В класичній інтерпретації інноваційних процесів, які в сучасному їх розумінні були введені представником австрійської економічної школи Шумпетером, головними ознаками інновації вважається гранична корисність. Як показано в роботі [1, c.18], саме визначення граничної корисності, усвідомлення значення й ролі ринкових цін (як субстанції інформації про економічний розвиток) підводить до розуміння сутності інновації, яка в цьому контексті виступає у формі найвищої корисності для конкретного періоду часу. І далі, аналіз структури відносних ринкових цін дає ключ до розуміння інновації як динамічного процесу якісних змін, що збільшують безпеку життєдіяльності суспільства та його членів через зростання багатства та матеріальної захищеності.. Необхідно навести і виведену Шумпетером формулу інноваційних процесів: інновація являє собою історичне явище, що викликає необоротну зміну способу виробництва товарів, якщо замість зміни величини факторів ми змінюємо функцію виробництва, то маємо саме інновацію [1, с.20].
Саме відштовхуючись від другого визначення інновації (акцент на економічну, соціальну ефективність) та класичного розуміння інноваційних процесів, як зміни функції виробництва запропонований підхід до оцінки рівня інноваційності.
Перш за все зазначимо, що сучасна наукова парадигма розвитку (сталого розвитку) значно розширює поняття багатства, додаючи до нього екологічні та соціальні складники. В роботі [3] до основних складників багатства віднесені:
- природній капітал (мінерали та викопне паливо; деревина та не деревовидні вигоди від лісу; рілля та пасовища; природні території що охороняються);
- вироблені активи;
- людські ресурси.
Ідея підходу полягає в тому, що, визначаючи інноваційний розвиток підприємства, необхідно виокремити основні складники розвитку й оцінити їх ефективність (динаміку змін).
Як приклад, для підприємства аналогом національного багатства може стати його ринкова оцінка – IPO. Далі, виокремлюючи використані ресурси, виробничі фонди й фінансові надходження, можна визначити внесок людського фактору. І нарешті, маючи дані про прибутковість (або не прибутковість) підприємства достатньо просто розрахувати різного роду ефективність діяльності підприємства. Перш за все, дати відповідь на запитання: за рахунок чого (фінансових, сировинних або людських складників) відбувається розвиток підприємства і наскільки він ефективний в порівнянні з іншими аналогічними підприємствами.
Висновки. В такому разі ми зможемо виокремити саме ті підприємства, які, перш за все, змінюють не стільки фактори зростання, а функцію виробництва і можуть вважатися інноваційними.
Література
- Національна інноваційна система України: проблеми і принципи побудови / Макаренко І.П., Копка П.М., Рогожин О.Г., Кузьменко В.П. / За наук. ред. І.П. Макаренка. – К.: Інститут проблем національної безпеки, 2007. – 520 с.
- Єрохін С.А. Технологічні уклади, динаміка цивілізаційних структур та економічна перспектива України // Економічний часопис-ХХІ. – 2006. – №1-2. – Режим доступу: http://soskin.info/ea/2006/1-2/20060102.html
- Диксон Дж. Новый взгляд на богатство народов. Индикаторы экологически устойчивого развития / Дж. Диксон, Ж. Бэккес, К. Гамильтон, А. Кант, Э. Латц, С. Педжиола, Ж. Хи / [Перевод с англ. В.Н. Сидоренко, Т.А. Глушко. Научные редакторы перевода и авторы предисловия С.Н. Бобылев, В.Н. Сидоренко]. – М.: Центр подготовки и реализации международных проектов технического содействия, Проект ГЭФ «Сохранение биоразнообразия», 2000. – C. 175.
- Гальчинський А.С., Геєць В.М., Кінах А.К., Семиноженко В.П. Інноваційна стратегія українських реформ / А.С. Гальчинський, В.М. Геєць, А.К. Кінах, В.П. Семиноженко. – К.: Знання України, 2002. – 336 с.
- Інноваційний розвиток промисловості як складова структурної трансформації економіки України: аналіт. доп. / О.В. Собкевич, А. І. Сухоруков, А.В. Шевченко [та ін.]; за ред. Я.А. Жаліла. – К. :НІСД, 2014. – 152 с. – (Сер.«Економіка», вип. 15).
- Інновації [Електронний ресурс]// Вікіпедія. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/інновації
- Ілляшенко С.М. Інноваційний менеджмент: Підручник. – Суми: ВТД – Університетська книга, 2010.–334с.