ФОРМУВАННЯ МОДЕЛІ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ

Анотація

Проблема формування національної моделі корпоративного управління підприємствами набула особливої актуальності в Україні після закінчення масової приватизації і формування значного прошарку акціонерів. Акціонерне товариство (АТ) – одна з найпоширеніших форм господарювання. Однак в Україні, незважаючи на значну кількість створених і функціонуючих господарських товариств та різних корпоративних об’єднань, досі не сформувалася національна модель корпоративного управління.

В економічно розвинених країнах під впливом вітчизняних соціальних, економічних та політичних факторів та враховуючи поставлені стратегічні цілі історично складається певна модель корпоративного управління.

Під моделлю корпоративного управління будемо розуміти організаційну модель, за допомогою якої корпорація чи акціонерне товариство виражає та захищає інтереси власних учасників.

Відмінності між різними моделями корпоративного управління полягають у складі та структурі учасників корпоративного управління, правах та обов’язках учасників, механізмі взаємодії учасників, порядку формування, належних владних повноваженнях і можливості дії органів управління АТ (загальні збори, спостережна рада, правління, ревізійна комісія), зобов’язаннях щодо розкриття та оприлюднення інформації про діяльність АТ, законодавчо-нормативній базі, яка регулює взаємовідносини учасників.

На відміну від базових моделей корпоративного управління - англо-американської, німецької, японської - ще рано говорити про створення завершеної української моделі. В Україні корпоративні відносини виникли і почали розвиватися порівняно недавно тому, відповідно і модель корпоративного управління тільки набуває своїх обрисів. Така ситуація сприяє необхідності насамперед розробити методологічні і методичні підходи до аналізу механізму корпоративних відносин на акціонованих підприємствах.

Аналіз розвитку [1-3] корпоративних відносин в Україні дає змогу поділити цей процес на такі етапи. Перший етап (1990–1993 рр.) характеризується виникненням значної кількості різних комерційних господарських товариств; відсутністю державного органу, що регулює питання випуску та обігу цінних паперів, а також відсутністю інфраструктури фондового ринку;  наявністю значної кількості «тіньових» АТ. Другий етап (1993–1998 рр.) характеризується початком масового акціонування середніх та великих державних підприємств; формуванням директивним шляхом тимчасових органів управління АТ; формуванням системи ведення реєстрів акціонерів та оформленням прав власності на акції; утворенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку – органу контролю й регулювання ринку цінних паперів та корпоративних відносин. Третій етап (з 1998 р.) характеризується формуванням постійних органів управління АТ; припиненням сертифікатної приватизації; збільшенням продажу акцій, збереженням за державою закріплених пакетів; зростанням рівня консолідації пакетів акцій і скорочення кількості акціонерів; посиленням боротьби за контроль над АТ; початком процесів реструктуризації та реорганізації; виробленням цивілізованої дивідендної політики; поступовим формування системи захисту прав акціонерів.

Порівняння моделей корпоративного управління в банківському, енергетичному секторах та чорній металургії і легкій промисловості дозволило виявити такі особливості. Відмінною ознакою української моделі корпоративного управління є значний контроль над діяльністю АТ менеджментом, інсайдерами АТ при незначному володінні пакетами акціонерного капіталу (середній відсоток акціонерного капіталу, яким володіє менеджмент АТ, коливається від 1,69 до 27,1%), що забезпечує  контроль де-факто. Найбільш концентрована структура акціонерного капіталу в легкій промисловості, у якій концентрація досягається за рахунок значного офіційного володіння менеджментом АТ акціонерним капіталом.