ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ СТІЙКИХ КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ ПІДПРИЄМСТВА

Анотація

Проблеми формування конкурентних переваг завжди будуть актуальні для підприємств, які функціонують в ринковій економіці. На даному етапі розвитку глобальної економічної системи здатність формувати конкурентні переваги, а головне – досягати їх стійкості у швидкозмінному та висококонкурентному середовищі забезпечує їх подальший розвиток загалом. Тому дослідження підходів до формування стійких конкурентних переваг набуває особливої актуальності для сучасних підприємств.

Питанням формування конкурентних переваг підприємства присвячено значну кількість наукових праць зарубіжних та вітчизняних вчених. Серед них Барні Дж., Вернерфельт Б., Григорян Є., Дайер Дж. Х.,  Орєхова С., Пенроуз Е.,  Портер М., Прахалад К., Пряхін Г., Сінгх Х., Ткачова С., Хемел Г.,Шершньова О. та інші. Проте аналіз наукової літератури засвідчує наявність значних розбіжностей серед дослідників відносно джерел конкурентних переваг, а також методів їх досягнення. Тому існує потреба в теоретичному узагальненні існуючих підходів з метою вироблення єдиного бачення шляхів вирішення даної проблеми.

Стійкі конкурентні переваги здатні забезпечувати підприємству «тимчасову монополію» за рахунок своєї унікальності та неможливості їх копіювання іншими учасниками ринку.

Загалом серед дослідників даної проблеми можна виділити два напрями орієнтації: ринкову та ресурсну. Прихильники ринкової орієнтації вбачають джерела формування конкурентних переваг у зовнішньому середовищі. Згідно ресурсного підходу, пріоритет завжди віддається внутрішнім параметрам підприємства, дослідження яких дозволяє виділити відчутні (матеріальні) та невідчутні (нематеріальні) фактори конкурентних переваг [1].

В межах ринкової орієнтації можна виділити два підходи: галузевий та інституційний (релятивний). Засновником галузевого підходу є відомий економіст Гарвардської бізнес-школи Майкл Портер. Згідно галузевого підходу здатність фірми бути прибутковою залежить від двох факторів – привабливості галузі та створення конкурентної переваги над суперниками [2]. Інституційний або релятивний підхід відповідає сучасним тенденціям розвитку теорії конкуренції і також зорієнтований на ринок як джерело конкурентних переваг підприємства. Проте факторами конкурентоспроможності в межах даного підходу є здатність компанії виходити за межі свого бізнесу і залучати ресурси інших учасників ринку в процесі формування власних конкурентних переваг.

Ресурсна концепція формування конкурентних переваг пов’язана з розвитком трьох концептуальних напрямів: процесний підхід, класичний ресурсний підхід та концепція динамічних здібностей підприємства. Прихильники процесного підходу основним механізмом формування стійких конкурентних переваг вважають використання організаційних ресурсів через розробку завдань, дій та координацію процесів перетворення витрат на результати. Згідно класичного ресурсного  підходу    головним джерелом стійкої конкурентної переваги, з позиції ресурсної концепції, є систематичний розвиток його унікальних характеристик [3]. Окремим теоретичним напрямом ресурсної теорії формування  стійких конкурентних переваг є концепція динамічних здібностей підприємства. Здатність підприємства максимально ефективно використовувати наявні ресурси за рахунок їх комбінування, зміни та досягнення синергетичних ефектів лежить в основі даної концепції.

Отже, в результаті теоретичного аналізу наукової літератури нами виділено ринкову та ресурсну орієнтацію дослідників конкурентних переваг та в їх межах п’ять підходів щодо формування стійких конкурентних переваг – процесний, класичний ресурсний підхід та концепція динамічних здібностей підприємства. На нашу думку, логічно і доцільно при формуванні стійких конкурентних переваг враховувати як зовнішні, так і внутрішні фактори, застосовуючи інтегрований підхід в цьому процесі, розвиток якого розгядаємо як перспективи подальших досліджень.