СЕКТОРАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ РЕГІОНАЛЬНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ

Анотація

Існування нерівномірності територіального розміщення ресурсів в Україні, призводить до диспропорційності регіонального соціально-економічного розвитку. Для зменшення рівня регіональних диспропорцій, потрібна розробка нових ефективних взаємодоповнюючих інструментів та методів управління територіальним розвитком.

Проблема управління розвитком регіону, особливо в умовах реалізації децентралізаційних процесів,потребує глибинних досліджень. Це обумовлено підвищенням ролі регіонів, ускладненням виробничих зв’язків й інфраструктури, слабкими територіальними взаємозв'язками, активною мобільністю трудових ресурсів тощо. Для того щоб вирішити такі завдання, необхідні дослідження різноманітних аспектів діяльності в регіоні: організаційних, фінансових, економічних, соціальних. Тому потреба в розвитку регіональних систем обумовлює необхідність та актуальність наукового пошуку напрямів управління регіональним потенціалом.

В умовах протистояння світовим глобалізацій ним процесам, українська економіка потребує новітніх підходів, які б дозволили протистояти консерваційним викликам зовнішнього середовища. Активна зацікавленість мікроекономічними, регіональними дослідженнями з боку провідних іноземних економістів, а саме: Й.Тюненом, А.Вебером, В.Кристалером, В.Лаунхардом,А.Лешом та ін., визначає актуальність напрямку досліджень, особливо в умовах трансформації економічного середовища. В світовому економічному середовищі спостерігається існування одночасно двох протирічних процесів: глобалізація і регіоналізація. Однак останнім часом все більше уваги приділяється регіоналізації, завдяки запровадженню в більшості країн стратегії економії на витратах та пошуку шляхів мінімізації використання природних ресурсів.

Деякі дослідники визначають регіон як територію, що виокремлена в результаті соціальних та економічних процесів і відзначена певними функціональними та інтерактивними зв'язками й без усталених меж [1].

Господарський сектор економіки регіону є основою для його ефективного існування та задоволення потреб населення. Розвиток господарського сектору залежить не лише від економічного стану регіону, але й створення належних умов для його населення.  Важливим аспектом при цьому виступає напрям спеціалізації, оскільки він забезпечує найбільшу конкурентоспроможну складову та економічний ефект. Наявність різних господарств, розміщених в одному регіоні, здійснюють взаємодоповнюючий ефект, при використанні різних місцевих природних ресурсів.

Управління територіальним розвитком, ґрунтується на цілеспрямованому забезпеченні стійкого і збалансованого відновлення соціального, господарського і природного потенціалів території, при позитивній динаміці рівня якості життя населення.

В науці панує так звана "трьохсекторна" модель, яка розмежовує національну економіку на первинний (сільське господарство та видобувна промисловість), вторинний (обробна промисловість) і третинний (послуги) сектори [2].

Нерівномірність розподілу ресурсів в регіонах України, спонукає до пошуку альтернативного підходу до управління економічним середовищем, на основі секторального розподілу. Його основою повинні стати безперервні та послідовні реорганізаційні процеси, спрямовані на заснування та розвиток виробничого потенціалу в регіоні, на основі використання наявних ресурсів з максимальною віддачею. Використання секторального підходу безпосередньо пов’язано із часом опанування наявних ресурсів, при мінімальних витратах існуючих засобів.