РОЗВИВАЮЧИЙ ПІДХІД ЯК СУЧАСНИЙ ПІДХІД ДО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

Автор(и)

  • Т.Б. Хлевицька Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут", Ukraine

Анотація

Хлевицька Т.Б.

к.е.н., доцент

Національний технічний університет України «КПІ»,

м. Київ, Україна

РОЗВИВАЮЧИЙ ПІДХІД ЯК СУЧАСНИЙ ПІДХІД ДО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

Тривалий час домінувала думка, що підприємства в своїй діяльності орієнтовані перед усім на отримання прибутку та на стабільне існування. Проте динамізм змін у зовнішньому середовищі зумовив перегляд ціннісних настанов і заміну старої парадигми «спочатку збереження, а потім розвиток» (де прибуток виступає вихідною передумовою) на «збереження через розвиток» [1]. У зв’язку з цим стає доцільним розгляд розвиваючого підходу як нового погляду на управління підприємством, в основі якого лежить розуміння необхідності знаходження збалансованості між намаганням зростати відповідно до вимог ринку та внутрішнім потенціалом підприємства.

Дослідження літературних джерел [2, 3] та практики господарювання вітчизняних підприємств дозволило дістати висновку, що на шляху розвитку підприємства існують щонайменше три основні глобальні, стратегічні перешкоди:

1. Косність й інертність системи, якою виступає підприємство, щодо здійснення змін. І чим більшим є підприємство, тим активніший супротив до змін воно має. В цьому випадку розвиток визначається виключно амбіційністю намірів та волевими якостями керівництва підприємства.

2. Зосередженість змін на певній складовій діяльності підприємства. Слід розуміти, що, по-перше, зміна будь-якої частини цілого не визначає розвитку всього цілого, а, по-друге, якщо на меті стоїть вдосконалення окремої частини цілого, то потрібно передбачити необхідні зміни і в інших, пов’язаних, елементах підприємства.

3. Підвищена інноваційна готовність керівництва підприємства до змін, яка зумовлює можливу незавершеність започаткованих змін та їхню наступну заміну на новітні. У зв’язку з цим виникає ефект «надмірної гнучкості» підприємства, що ймовірно може привести до втрати стійкості й внутрішнього організаційного хаосу.

Особливого значення в розвиваючому підході набуває управлінська ланка, яка відіграє подвійну роль: з одного боку, вона виступає ініціатором розвитку, тобто є розвиваючою системою. Водночас, як елемент складнішої системи, вона стає системою, що розвивається. Саме такий погляд дозволяє розуміти розвиток підприємства як цілісний процес, в якому будь-які зміни мають наскрізний характер і вимагають зміни розвиваючої системи в тих обсягах і межах, які викликаються змінами системи, що розвивається.

Виникнення розвиваючого підходу є закономірним процесом еволюції управлінської думки, що яскраво демонструється зміною поглядів на способи прийняття рішень. Так, в основі процесного підходу лежить погляд на  управління як на послідовне виконання певних функцій. Заслуга цього підходу полягає у розгляді управління як послідовного, циклічного, логічно поєднаного процесу. Перехід від зовнішнього спостереження за управлінською діяльністю до абстрактного погляду на підприємство як єдину, складну, структуровану систему зумовило появу системного підходу. Його головною тезою є те, що зміни окремих складових цілого впливають на інші складові цього цілого. Тобто в центрі системного підходу лежить розгляд підприємства в єдності його складових і головне завдання менеджменту вбачається у збереженні цілісності системи. Водночас дослідження цілого відволікає від деталей. Саме тому стало природнім виникнення ситуаційного підходу в управлінні, який, на відміну від попередніх, зосереджується на уважному ставленні до конкретних обставин, в яких приймаються рішення, що вимагає особливих знань і прийомів. На жаль, ситуаційний підхід не надає жодного алгоритму дій, визнаючи, що кожна управлінська ситуація є унікальною і якість управління залежить від її суб’єктивного розуміння. Отже, кожен з розглянутих управлінських підходів запропонував певний погляд на управлінську діяльність, будучи одночасно однобоким, зосередженим на окремому концептуальному базисі.

Пропонований розвиваючий підхід спрямований на поєднання «статики» управління з «динамікою», вбачаючи головною метою управління «змінюваність із збереженням». Фактично, мова йде про пошук балансу між функціонуванням й розвитком, що вбачається вченими «золотим перетином» менеджменту [2]. Очевидно, що для функціонування підприємство повинно мати певні норми існування як на абстрактному, так і на конкретному рівнях. Водночас на певних етапах функціонування підприємства виникатимуть протиріччя між «статикою» існування й «динамікою» зовнішнього середовища. Саме тому розвиток підприємства визначатиметься здатністю керівництва знаходити баланс відповідності між внутрішнім потенціалом підприємства і необхідністю змін відповідно до вимог оточуючого середовища. Зрозуміло, що будь-які зміни несуть невизначеність. Саме тому отримання підприємством стабільності в діяльності після удосконалення може вважатися проходженням фази розвитку і функціонуванням на новому рівні. Отже, згідно розвиваючого підходу розвиток є природнім для підприємства, в той час як функціонування в ньому розглядається як певна (необхідна, доцільна, обумовлена, об’єктивна) зупинка в розвитку.

Біографія автора

Т.Б. Хлевицька, Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут"

к.е.н., доцент

Посилання

Виссема, Х. Стратегический менеджмент и предпринимательство: возможности для будущого процветания [текст] / Х. Виссема; Пер. с англ. – М. : Издательство «Финпресс», 2000. – 272 с.

Верхоглазенко, В.Н. Критериальное управление развитием компании [текст]: монография / В.Н. Верхоглазенко. – М.: ИНФРА-М, 2012. – 206 с.

Гусєва, О. Ю. Управління стратегічними змінами: теорія і прикладні аспекти [текст]: монографія / О.Ю. Гусєва. – Донецьк: Вид-во «Ноулідж» (донецьке відділення), 2014. – 395 с.

Опубліковано

2016-05-11

Номер

Розділ

Інноваційні, інформаційні, інвестиційні складові сучасних підходів до управління підприємством.