ШЛЯХИ ВИХОДУ ВІТЧИЗНЯНИХ ПІДПРИЄМСТВ НА МІЖНАРОДНІ РИНКИ

Анотація

Посилення процесів євроінтеграції та глобалізації в зовнішньоекономічній діяльності сприяє невід’ємному росту господарської діяльності підприємств. Розвиток цих процесів, їх розширення та удосконалення є ключовим завданням для багатьох країн світу. Тісна співпраця з європейськими країнами сприяє відкритості економічних відносин, разом з цим підвищується роль міжнародної економічної діяльності. Наразі перед вітчизняними підприємствами відкриваються нові перспективи розвитку. Нові можливості можуть стати інструментом для вирішення низки існуючих проблем. Таким чином, перед багатьма сучасними українськими компаніями постає питання жорстокої конкуренції та перенасиченості ринку, тому проблеми щодо вибору пріоритетних шляхів та освоєння світових ринків є актуальним.
Прискорений розвиток науково-технічного прогресу сприяє стрімкому росту продуктивних сил, що, в свою чергу, впливає на розвиток світових господарських зав’язків, тому більшість підприємств прагне реалізовувати власну продукцію не тільки на внутрішніх, а й на зовнішніх ринках. Перспектива освоєння нових зовнішніх ринків, дає вітчизняним підприємствам можливість не тільки розширювати виробництво для збуту продукції, а й конкурувати з закордонними підприємствами на світових ринках, пристосовуватись до стандартів системи міжнародних відносин.
Вирішення проблеми виходу компаній на міжнародні ринки передбачає, як правило, з'ясування двох основних питань: мотивів підприємств до виходу на зовнішні ринки і чинників, які визначають вибір форми їх виходу. Слід також зазначити, що процеси глобалізації у світовій економіці підсилюють тенденцію до необхідності прискорення виходу компаній на вищезазначені ринки [1].
До основних мотивів виходу на зовнішні ринку віднесено: можливість отримання більш високого доходу; збільшення масштабів збуту продукції; зростання кількості клієнтів, які обслуговуються на міжнародних ринках.
Слід також зазначити, що такі фактори як: висока конкуренція на внутрішньому ринку; обмежені можливості внутрішнього ринку; зменшення витрат за рахунок розширення масштабів виробництва; зменшення загальних ризиків; природний мотив розвитку компаній; –є також передумовами освоєння нових та диверсифікації продукції на міжнародних ринках.
У загальному вигляді вибір форми виходу на зовнішні ринки може здійснюватися за такими критеріями: формою руху капіталу; рівнем витрат, пов’язаних із виходом на закордонний ринок; ступенем привабливості інвестування; контролем ринку; рівнем ризику; можливістю виходу з ринку [2].
Виділяють наступні форми виходу підприємств на зовнішні ринки: експорт; спільна підприємницька діяльність; пряме іноземне інвестування за кордон. Експорт не потребує організації виробничої діяльності закордоном. Існує два види експорту: прямий та непрямий. Підприємство з непрямим експортом користується послугами посередників. Такий вид експорту характерний для малих підприємств та ті, що починають свою міжнародну господарську діяльність. Прямий експорт потребує більших капіталовкладень та проведення господарської діяльності самостійно.
Отже, формою виходу на зовнішні ринки є спільна підприємницька діяльність. Вона передбачає поєднання зусиль вітчизняного підприємства з підприємством партнером іншої держави. В такому випаду є можливість створення певних виробничих потужностей закордоном. Така форма освоєння зовнішніх ринків є дієвою при жорсткій конкуренції. Поєднуючи спільні зусилля і ресурси підприємства мають змогу успішного функціонування. При цьому слід враховувати низку значущих факторів: геополітичне становище країни, фінансово-економічні показники компанії, існуючі ризики, систему управління, а також обрану форму виходу на міжнародний ринок. Правильно враховані фактори можуть суттєво збільшити прибуток підприємства.
Науковий керівник: канд. екон. наук, доцент Жигалкевич Ж.М.