КРЕАТИВНИЙ ІМПЕРАТИВ РОЗВИТКУ ГЛОБАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Анотація

Тематика виокремлення імперативів глобального розвитку загалом та глобальної економіки зокрема не нова в сучасному вітчизняному науковому дискурсі. М. Ковальчук, О. Івашина визначають особливості поняття «імперативу», які полягають у суб’єктивному формуванні об’єктивно визначених форм обмеження поведінки; функціональності, визначеній об’єктивним примусом до певної поведінки; базується на беззаперечній повинності, що не пов’язана безпосередньо системами санкцій чи покарань [1, с. 297]. Зазначене обумовлює виокремлення окремими авторами (М. Ковальчук та О. Івашина [1], О. Шкурупій [2, с. 144-160]) інституційного аспекту імперативу, що може набувати як прогресивних, так і деструктивних рис в залежності від результату суб’єктивного сприйняття (суспільством, економічним суб’єктом, індивідуумом) [1, с. 297]. Таким чином, сучасні підходи до широкого розуміння терміну «імператив» охоплюють поведінку стейкхолдерів детерміновану всезагальним  принципом, який, на відміну від розуміння категоричного імперативу І. Канта може мати діаметрально протилежну суб’єктивну оцінку (реакцію). Тому важливо ранжувати рівні суб’єктивного сприйняття  глобального імперативу, до яких І. Тимків відносить особистісні; громадські (антиглобалісти); національні; міждержавні; регіональні; наднаціональні 3, с. 176]. На нашу думку необхідно включити до переліку корпоративний рівень, а стосовно громадського рівня не надавати уточнення, оскільки тоді варто уточнювати стосовно всіх рівнів, а уточнення складу громадського рівня вбачається обмеженим, тому що громадськість включає не лише антиглобалістів, а має змішаний характер, до якого в інформаційно-мережевому глобальному суспільстві можуть приєднатись інші суб’єкти без резидентної обумовленості. Наприклад, О. Шкурупій вбачає суспільним імперативом перебудову національної інноваційної системи яка міри досконалості при цьому буде притаманна процесам формування та використання інтелектуального капіталу і здійснення інновацій [2]. Стосовно того чи існує один єдиний глобальний імператив, чи їх декілька, нема одностайності в наукових колах. І. Тимків вважає, що «імперативи глобального розвитку являють собою обов’язкові, об’єктивно зумовлені принципи поводження суб’єктів глобальної системи..» і відносить до сучасних ключових з них: «1) політичні; 2) науково-технологічні; 3) інформаційні; 4) культурні; 5) екологічні; 6) людського розвитку; 7) соціально-економічні» 3, с. 176]. Натомість,  І. Тараненко є прихильником виокремлення одного глобального імперативу з посиланням на звіт Бостонської консалтингової групи стверджує, що визначальним імперативу динаміки глобалізованого суспільства є інноваційний, та приходить до висновку, що він набув рис «сталого інноваційного розвитку» [4, с. 56]. Однак таке твердження не заперечує існування інших імперативів. Оскільки з 1990-х років у глобальній економіці відбулись структурні зміни пов’язані не лише з широким впровадженням Інтернету та інформатизації, але й з появою нових та зростанню ролі існуючих культурних та креативних галузей. Якщо спочатку перелік креативних індустрій охоплював мистецтво та крафтову діяльність, дизайн, кінематографію, театральну, виставову, музейну, рекламну та видавничу діяльність, музичну творчість (в частині звукозапису), радіомовлення, то тепер до нього включили комп’ютерні послуги, програмне забезпечення, цифрові медіа, програмне забезпечення, архітектуру, ювелірне виробництво, діяльність тощо. Виникла необхідність у розвитку термінології, в науковий та суспільний обіг було введено поняття: «креативні індустрії/галузі», «креативна економіка», «креативний менеджмент», «креативність». Однак мова йде про те, що сьогодні існує об’єктивно обумовлена тенденція розвитку глобальної економіки  в бік креативності, коли головну суспільну цінність набуває не тільки людські ресурси, а саме здатність людини до творчості, креативності, що має прояв у всіх секторах і галузях. Таке явище притаманне країнам з різним рівнем розвитку, позаяк з диференціацією залежно від інституційного середовища, яке на відміну від середовища  «економіки знань», має бути не лише інтелектуалізованим, цифровим та мережевим але й демократичним та толерантним. Таке середовище наразі сформоване в деяких розвинених країнах (США, ЄС, Австралія). З огляду на склад глобального індексу креативності, який обчислюється на основі трьох коефіцієнтів (технологія, талант і толерантність) можна стверджувати, що креативний імператив посів ключове місце у переліку імперативів розвитку глобальної економіки.