PLAZA ACCORD: ПЕРЕДУМОВИ ТА НАСЛІДКИ ДЛЯ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Анотація

Сучасний стан поточного рахунку США, експансія китайських товарів на американських ринках та серія валютних девальвацій, що супроводжує ці події, дають підстави для порівняння нинішнього стану глобальної економіки з розкладом сил на світовій арені, що мав місце у 80-х роках минулого століття. Йдеться зокрема про торгівельні суперечності між США та Японією, які мали наслідком підписання договору Plaza Accord та наступну девальвацію американського долара. Численні спільні риси згаданих торгівельних конфліктів визначають актуальність ґрунтовного дослідження передумов та наслідків Plaza Accord для їх учасників та світової економіки загалом. Договір Plaza Accord було підписано США, Великою Британією, Західною Німеччиною, Францією та Японією у 1985 році у готелі «Plaza» у Нью-Йорку. Він мав на меті врегулювання валютних курсів та платіжних балансів цих країн, адже на момент підписання договору європейські країни і Японія потерпали від значного профіциту поточного рахунку, зниження ВВП та дисбалансу зовнішньої торгівлі [1]. Так, у 1983-84 ріст ВВП США становив близько 3%, а дефіцит поточного рахунку платіжного балансу – 3-3,5% ВВП, у той час як європейські нації мали спад ВВП у розмірі 0,7% з величезним торговим профіцитом [2]. Подібна ситуація мала місце і у японській економіці. У першій половині 80-х років Японія і Західна Німеччина купували американські боргові цінні папери за рахунок цього профіциту і, по-суті, фінансували американський торгівельний дефіцит за рахунок власних економік. Тому використання розвинутими державами заходів протекціоністської політики і розгортання торгових воєн було лише питанням часу. Американські експортери, зокрема виробники зерна, автомобілів, комп’ютерної та будівельної техніки наполягали на прийнятті жорстких протекціоністських законів [3]. Однак питання було вирішено шляхом девальвації долара, про що було домовлено в угоді Plaza Accord. Центральні банки Західної Німеччини, Франції, Британії та Японії потягом двох років реалізовували масштабні валютні інтервенції проти долара, у результаті яких він подешевшав на 50%, а інші чотири валюти, відповідно, подорожчали [2]. Домовленість Plaza Accord містила також низку інших заходів, до яких зобов’язалися вдатися країни-учасниці. Вони стосувалися їх темпів інфляції, відкритості ринків, рівня оподаткування, тощо [4]. Однак падіння долара тривало і після завершення інтервенцій, тому у лютому 1987 року сторони, до яких долучилася і Канада, підписали угоду Louvre Accord [4] щоб зупинити надмірне падіння курсу долара і стабілізувати валютні ринки. Наслідки Plaza Accord виявилися надто суперечливими, щоб однозначно вважати цей досвід успішним. США скоротили дефіцит торгового балансу з західноєвропейськими партнерами, але не з Японією, чому перешкодили нетарифні бар’єри [2]. Це викликало критику з боку США, які продовжували чинити тиск на Японію. У результаті валютних інтервенцій проти долара, здійснених у рамках угоди, курс японської єни суттєво зріс, що вимагало від центрального банку Японії рішучих дій. У результаті Японія прийняла рішення щодо пом’якшення своєї монетарної політики, що було закріплено у рамках угоди Louvre Accord [4]. Надмірне швидке зниження відсоткових ставок Банком Японії та кредитна експансія призвело до формування так званої «спекулятивної бульбашки», яка вибухнула на початку 90-х років, ввівши Японії до тривалої смуги стагнації у поєднанні з дефляцією, яку пізніше назвали «втраченою декадою» [3]. Японські проблеми дали підставу для гіпотез щодо того, що справжньою метою Plaza Accord було зниження темпів росту економіки і обсягів експорту Японії, яка перетворювалася на основного конкурента США на світових та американському ринках, а також вихід США на її ринок.