ІНСТИТУЦІЙНА СКЛАДОВА РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ПОСИЛЕННЯ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Анотація

Зважаючи на різноманітність підходів до визначення категорії «інститут», в даному дослідженні варто зупинитися на класичному, загальновизнаному визначенні запропонованому видатним представником інституціоналізму Д.Нортом [1]. Так, на його думку інститути, будучи «правилами гри», задають систему стимулів, спрямовуючи діяльність людей у певному руслі, саме тому, коли люди вірять у справедливість і надійність законів, договорів і прав власності, вони утримуються від спроб шахрайства та крадіжок, що призводить до зниження трансакційних витрат. У складі інститутів Д. Норт виділяв: неформальні обмеження (звичаї, традиції); формальні обмеження (закони, нормативні акти тощо); механізм примусу, що забезпечує дотримання правил (міліція, суди тощо) [1]. Формальні та неформальні обмеження разом утворюють неперервний ряд правил від звичаїв та традицій з одного боку до конституцій і законів з іншого. Формування ефективного набору інститутів, що працюють у в певній країні є надзвичайно важливим в період підвищеної економічної турбулентності, що супроводжується посилення процесів глобалізації. Глобалізація відображає інтенсивний етап розвитку інтернаціоналізації виробництва на основі ускладнення, розширення і посилення зовнішньоекономічних зв'язків. Глобальна економічна взаємозалежність по-різному позначається на стані окремих національних економік. Однак, взаємозалежність є очевидною: чим вищий рівень соціально-економічного розвитку має країна, тим сильніші її позиції на міжнародній арені. Досягнення взаємозалежності між рівноцінними економічними партнерами, заснованої на взаємовигідних виробничих коопераційних зв'язках є однією з найбільш вагомих умов забезпечення ефективності господарських процесів в умовах глобалізації (наприклад, економічна взаємодія розвинених країн). З іншого боку, глобалізаційні процеси можуть стати причиною поглиблення розриву між високорозвиненими країнами та країнами з низьким рівнем соціально-економічного розвитку. Глобалізація стимулює всі більше розшарування держав за рівнем їх розвиненості, по можливостям використання міжнародних фінансових засобів, зокрема групою слаборозвинених країн, частка яких на світовому ринку капіталів скорочується. Саме тому, за даних умов важливе значення має розвиток окремих регіонів країни, максимальне використання його потенціалу та ресурсів. Реформування національної економіки має базуватися на реалізації програм регіонального розвитку, адже саме регіональний розвиток формує загальну динаміку розвитку національної економічної системи. Базою для регіонального розвитку економіки України є Стратегія сталого розвитку України до 2020 року [2], що передбачає дерегуляцію та розвиток підприємництва; розвиток малого та середнього бізнесу; податкова реформу; реформу захисту економічної конкуренції; реформу корпоративного права; реформу фінансового сектору; реформу ринку капіталу; реформу сфери трудових відносин; реформу транспортної інфраструктури. Крім того, необхідно здійснювати паралельну адаптацію інституційних змін до реалій розвитку окремих регіональних господарських структур та окремих підприємств. Наступним документом, що визначає напрямки регіонального розвитку України на сьогоднішній день є Державна стратегія регіонального розвитку України на період до 2020 року [3]. Даний документ підготований відповідно до європейських стандартів, на період, що синхронізується з плановими та бюджетними циклами ЄС, з урахуванням впливу таких світових тенденцій просторового розвитку, яких не уникнути Україні [3]: - урбанізація, депопуляція села, зміна системи розселення; - загальна відкритість світу щодо руху робочої сили, що впливає на відтік за межі країни як найбільш інтелектуальних, так і найменш кваліфікованих робочих кадрів; - фінансовоекономічна криза, обмеженість ресурсів (насамперед водних), зростання світової потреби у продовольстві, орієнтація на території, які є найбільшими виробниками продовольства. Реалізація будь-якої стратегії, потребують значних інвестиційних ресурсів, а також грамотного менеджменту, здатного управляти фінансами і правильно визначати пріоритети розвитку конкретного регіону, спираючись на його специфіку. В свою чергу, ефективний розвиток регіонів дасть змогу підвищити якість національної економічної системи в цілому.