ДО НАПРЯМІВ РОЗВИТКУ МАШИНОБУДІВНОЇ ГАЛУЗІ У СТАРОПРОМИСЛОВИХ РЕГІОНАХ УКРАЇНИ ТА МОЖЛИВОСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГАЛУЗІ ВИСОКО ПРОФЕСІЙНИМИ КАДРАМИ

Анотація

Особливістю розвитку регіонів України є поглиблення наявних міжрегіональних диспропорцій за показниками соціально-економічного розвитку. На сьогодні доцільним є виділення чотирьох типів регіонів: регіони-лідери, високорозвинені, розвинені та проблемні. До проблемних регіонів відносяться такі, становище яких за сукупністю показників гірше середньо державного рівня на 10% і більше. Матеріальне виробництво в цих регіонах не отримало достатнього розвитку, вони мають дотаційну структуру бюджету, недостатній фінансовий потенціал, у тому числі інвестиційний. В даних регіонах деякі соціальні показники мають загрозливе значення для безпеки держави, що переводить їх в клас потенційно депресивних, а ринок праці напряму залежить від розвитку промислового виробництва. До старопромислових регіонів України на сьогодні віднесено Дніпропетровську, Харківську, Запоріжську, Полтавську, Донецьку та Луганську області. Дві з них мають шахтарську спеціалізацію та включають у свій склад тимчасово окуповані території. Починаючи з 2014 р., падіння промислового виробництва у Донецькій та Луганській областях було найбільшим серед інших областей України і старопромислових регіонів, зокрема, та було обумовлено втягненням їх територій в збройне протистояння [1]. На думку авторів, лише 4 регіони можуть бути віднесено до типу старопромислових – Дніпропетровська, Запорізька, Полтавська та Харківська області. Донецька та Луганська області обтяжені іншими негативними типологічними ознаками, такими, як постійний економічний занепад, стагнація, небезпека виникнення конфліктних ситуацій, техногенних та екологічних катастроф. Дані регіони мають найбільш віддалену оптимістичну перспективу переходу до стану регіонів сталого розвитку, навіть при умові їх переходу під контроль української держави. Саме вони особливо гостро потребують розвитку на своїх територіях високотехнологічного виробництва, в тому числі інноваційного машинобудівного комплексу. Однак, поряд із необхідністю радикальних змін у структурі економіки старопромислових регіонів не менш важливою проблемою їх трансформації є зміна поведінкових стереотипів економічних суб'єктів. Нині діючу Державну стратегію регіонального розвитку України на період до 2020р. розроблено з урахуванням європейських вимог і пріоритетів. Концептуально стратегія спирається на необхідність підвищення конкурентоспроможності регіонів з допомогою оптимізації та диверсифікації структури економіки. Акцент спрямовано на підвищення інноваційного й інвестиційного потенціалу регіонів, розвиток бізнес-середовища, забезпечення раціонального використання природно-ресурсного потенціалу. Дана стратегічна позиція спрямована на концентрацію зусиль у сприянні модернізації та технічному переоснащенні підприємств металургійного, машинобудівного, енергетичного й хімічного комплексів як застаріваючих галузей, анклави яких уже сьогодні зріють у східних регіонах країни. У Європейській практиці вирішення проблем регіонального розвитку ґрунтується насамперед в перетворенні проблем регіонального розвитку на можливості мобілізації та ефективного використання регіонального потенціалу, економічного зближення й зменшення ефективного значення національних кордонів [2, С. 97]. Така модель регіонального розвитку одержала назву "Новий регіоналізм", вона ґрунтується на зв'язку між регіоном і міжнародним або європейським порядком, причому регіони прагнуть знайти своє місце в державі, Європі і на міжнародному ринку. В умовах окупації старопромислових шахтарських регіонів є потреба у негайній підготовці до перебудови машинобудівного комплексу та його трансформації у високотехнологічну та інноваційну галузь промисловості. Початком цьому мають бути якісні зміни у процесах підготовки інженерного складу даного сектору промисловості, а також ретельний аналіз наявних машинобудівних галузей на їх відповідність кон’юнктурі світового ринку, можливості їх переоснащення у високотехнологічніі та інтелектуальні виробництва.