ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ СУБКОНТРАКТАЦІЇ ЯК ФОРМИ ВИРОБНИЧОЇ КООПЕРАЦІЇ

Анотація

Досвід провідних промислових країн світу показує, що на сучасному етапі один з перспективних шляхів підвищення ефективності виробництва та забезпечення спільного економічного зростання є розвиток нових форм виробничої кооперації – субконтрактації. Субконтрактація – це форма виробничої кооперації, заснована на базі інформаційно-комунікаційних технологій, яка передбачає довгострокові партнерські відносини між підприємствами малого та великого бізнесу на основі договору, з метою підвищення ефективності виробничого процесу, мінімізації витрат і задоволення потреб на якісну, конкурентоспроможну продукцію в умовах трансформації ринку [1].

Центр субконтрактації – це інфраструктурна організація, що сприяє розвитку підприємництва в промисловості. Основне напрямок діяльності центру субконтрактації – розвиток коопераційних зв'язків промислових підприємств (малих, середніх та великих). Існує три типи таких центрів субконтрактації залежно від рівня: міжрегіональний центр – діє на державному рівні і здійснює стратегічні, координаційні та методологічні функції по відношенню до інших центрів субконтрактації; регіональний центр – займається розвитком процесів субконтрактації та партнерства на регіональному рівні; локальний центр – має більш вузьку спеціалізацію порівняно з регіональним центром субконтрактації [2]. Усі центри субконтрактації діють на основі однієї з трьох міжнародних моделей субконтрактації.

Перша модель – японська – з'явилася в початку 60-х років, представляє собою пірамідну (багаторівневу) структуру, що характеризується наявністю у одного підприємства - контрактора, розгалуженої мережі субконтракторів, які у свою чергу співпрацюють з субконтракторами більш низького рівня. Японська модель управління виробничими процесами націлена на три фактори: якість, оптимізація витрат і своєчасність поставок. При проведенні заходів, спрямованих на оптимізацію якості для досягнення заданих критеріїв, паралельно йде оптимізація собівартості та зниження витрат. Коли японці почали реалізовувати свою модель, вони винайшли такий термін, як "економічне виробництво" або "виробництво без втрат". Оптимізація витрат служить мотивацією для розвитку технологій та модернізації виробничих процесів.

Друга модель – американська – представляє собою горизонтальну структуру, що включає один великий контрактор та коло малих підприємств (субконтракторів). У цій моделі відносини вибудовуються в рамках одного конкретного замовлення і на короткострокову перспективу. Американська модель існує в тісному зв'язку з розвинутими малими підприємствами, інноваційною активністю фірм-виконавців, доступністю лізингових відносин для субконтракторів тощо. Широке пропозиція з боку виконавців дозволяє замовнику вибрати найкращий варіант для виконання свого замовлення.

Третя модель – європейська – характеризується комбінацією вертикальних (предметно-орієнтованих) та горизонтальних (технологічно-орієнтованих) секторів ринку. Розвиток субконтрактаційних відносин в ЄС сприяли продуманим процесам інтеграції економік різних країн у загальноєвропейський спосіб стимулювання процесів розвитку малого підприємництва через різні програми підтримки. Крім того, розвиток даного способу промислової кооперації сприяв ініціативам діючих бізнес-асоціацій з інфраструктурної підтримки через створення регіональних центрів та організації річних міжнародних бірж промислової субконтрактії [3].

Вважаємо, що в нинішніх умовах для України важливим завданням є визначення вектора розвитку субконтрактації, який може бути обраний з урахуванням міжнародного досвіду. У час складних і нестабільних економічних умовах розвитку нашої країни, в період посилення конкурентної боротьби між виробниками, зокрема на світових ринках, необхідно використовувати нові ефективні інструменти підвищення рівня добробуту країни взагалі і бізнес-структур зокрема. Як показує досвід світових гігантів промисловості (США, Японія, Німеччина, Італія та ін.), дієвою формою господарювання є субконтрактація. Тому важливим є вибір моделі побудови субконтрактних відносин в Україні, рішення щодо інфраструктурної підтримки в регіонах. Також подальшого вивчення потребують питання, пов'язані з розрахунком методики економічної ефективності даного процесу.

Науковий керівник: к.е.н., доц. Кравченко М.О.