НАЛАШТУВАННЯ ВЗАЄМОДІЇ ЗАЦІКАВЛЕНИХ СТОРІН ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЕКТУ «BEETROOT»

Автор(и)

  • Ганна Віталіївна Риченко
  • Марина Олегівна Кравченко

Анотація

Дослідження останніх років виявили важливість участі зацікавлених сторін в процесі створення інновацій. Постачальники, клієнти та персонал мають широкий спектр знань і навичок, які спроможні підвищити якість інновацій, але ці знання часто залишаються невикористаними. Тому налаштування взаємодії з зацікавленими сторонами є важливим чинником ефективності майбутньої інновації та проекту її виведення на ринок.

Розглянемо специфіку процесу налаштування взаємодії на прикладі інноваційного проекту у сфері інформаційних технологій «Beetroot», зокрема щодо реалізації концепції спеціалізованих команд – підбору групи працівників згідно з вимогами клієнта для послуг аутсорсингу. Це є стратегічним та довготерміновим способом керування командою, за якого клієнт отримує контроль над кожним етапом процесу розробки, при цьому зберігаючи інформацію всередені організації, та власноруч підбирає, з ким йому працювати. Важливим аспектом, що підкреслює доцільність такої взаємодії, є інноваційний характер впроваджуваного проекту, який за своєю природою сповнений ризиків як для організації, так і для усіх зацікавлених сторін. Для забезпечення ефективності взаємодії засновникам проекту доцільно дотримуватись таких рекомендацій [1; 2]:

1. Бути постійно готовими до змін. Перш за все, це стосується керівництво компанії та проектного керівника, адже вони мають найбільшк сферу впливу на інші групи зацікавлених сторін. Середовище інноваційної діяльності досить динамічне, тому зміни гарантовані: як у найменших деталях, що стосуються обладнання для забезпечення функціонування проекту, так і глобальні настрої певних зацікавлених осіб або груп.

2. Бути здатними йти на компроміс. Знайти баланс між декількома різними точками зору досить важко, тому менеджерам будь-яких ланок необхідно контролювати настрої в тій чи іншій групі та за нездатності впливати на їх позицію, виникає потреба знаходити точку комромісу між сторонами.

3. Бути готовими до вимушеної відмови від початкових планів. Процес інноваційної діяльності є динамічним, тому існує вірогідність зміни початкових планів та поглядів на проект з метою знаходження нових кращих рішень поставленого питання. Необхідно налагодити систему чіткого оперативного інформування про глобальні відхилення від заданого вектора роботи.

4. Забезпечити доступність та своєчасність інформації. Відносини із зацікавленими сторонами базуються на довірі, яка здобувається шляхом адекватної своєчасної доступності до необхідної інформації. З цією метою необхідно постійно вдосконалювати методи інформування зацікавлених сторін та їх взаємодії: збільшення кількості фізичних зустрічей представників внутрішнього та зовнішнього середовища, зміна їх концепції, публікація загальнодоступних документів на хмарних сервісах із можливістю їх оперативного редагування тощо.

5. Приділяти увагу до певної групи відповідно до її впливу. За допомогою аналізу визначаються головні директиви щодо дій стосовно різних груп зацікавлених сторін в залежності від сили їх впливу на проект (наприклад, для даного проекту неурядові організації не повинні бути постійно інформовані, а моніторингу над ними достатньо; необхідно підтримувати інтерес функціональних управлінців тощо).

6. Забезпечити надійну репутацію. Це є ключовим критерієм при прийнятті рішення стосовно участі в проекті: спонсори оцінюють успішність попередніх проектів компанії та її здатність впроваджувати інновації; розробники визначають привабливість компанії як роботодавця; ділові партнери зосереджують увагу на надійності співпраці тощо.

7. Використовувати спеціалізовані методики та інструменти. На сьогодні існують ефективні інструменти для прискорення та оптимізації процесу ведення розробок. Прикладом можуть бути методології гнучкої розробки (наприклад, «Agile»).

Оскільки середовище зацікавлених сторін постійно змінюється, групи найчастіше залишаються сталі, а особистості в них ні, тому і вимоги для управління взаємодією стейкхолдерів повинні бути оперативно підлаштовані під  вимоги часу та співвідносні із можливостями компанії.

 

Посилання

Управление проектами: Учебное пособие. И. Мазур [и др.]; под общ. ред. И. И. Мазура и В. Д. Шапиро. М. : Издательство «Омега-Л», 2010. 960 с.

Ясенова І. С., Підгорна А. В. Управління комунікаціями проекту. Авіа – 2011: Матеріали ХIII Міжнародної науково-технічної конференції. Київ, НАУ, 19-21 квітня 2011 р. URL: http://avia.nau.edu.ua.

##submission.downloads##

Опубліковано

2018-05-23

Номер

Розділ

Інноваційно-інвестиційне підприємництво як основа економічного зростання