СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ У ФОРМУВАННІ ПОЛІТИКИ РОЗВИТКУ ПЕРСОНАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

Анотація

Як відомо, персонал є стратегічно важливим ресурсом сучасної компанії, а його розвиток – визначальною передумовою забезпечення її конкурентоспроможності. Саме тому, управлінська політика у сфері розвитку персоналу формується на концептуальній основі з урахуванням комплексу факторів та обмежень, специфіки сфери діяльності компанії, її конкурентних позиції та можливостей. Особливої актуальності набувають пріоритети навчальної діяльності, підвищення кваліфікації, формування практичних навиків, і що найважливіше – сучасних компетенцій. Зрозуміло, що семінари та тренінги далеко не найефективніші методи розвитку персоналу, оскільки не позбавлені певних обмежень. Сьогодні з’являються технології навчання, які інтегрують різні форми активної діяльності та дозволяють формувати систему сучасних компетенцій. Компанії розробляють унікальний, цілісний спектр технологій, які неможливо знайти в Інтернет-просторі та повторити конкурентами.

Проблеми управління розвитком персоналу підприємства є об’єктом активного вивчення великої кількості як вітчизняних, так і іноземних науковців [1-3]. Ними розроблено цілу систему управлінських підходів, методів, інструментів тощо. Узагальнюючи науковий доробок у даній сфері, слід зазначити, що управління розвитком персоналу – це структурно-інтегрована система заходів у сфері навчання персоналу, його перепідготовки, підвищення кваліфікації, забезпечення професійної адаптації, кар’єрного росту, підвищення соціального статуту тощо, для досягнення необхідного рівня знань, умінь та навиків, а також формування системи цінностей, які дозволяють підвищувати стратегічну конкурентоспроможність компанії. Важлива перевага розвитку персоналу – формування інноваційного потенціалу компанії та полегшення впровадження інноваційних змін.

Дослідження світового досвіду у сфері навчання і розвитку персоналу свідчить про те, що неформальні методи посідають вагоме місце в комбінованому навчанні, яке вважається найефективнішим підходом [1]. Крім того, розвиток персоналу набуває риси стратегічної функції компанії та поєднується із довгостроковими цілями бізнесу. За результатами досліджень 2017 року політики компаній Великої Британії у сфері розвитку персоналу, навчання на робочому місці використовують 99% компаній; курси – 93%; тренінги – 90%; коучинг – 88%; аудіо- та відеонавчання – 81%; buddying і наставництво – 72%; secondment, ротація, shadowing – 71%; е-learning – 54%; внутрішні заходи з обміну знаннями –- 52% [4]. Як бачимо, завдання організації навчання на робочому місці перебувають під особливою увагою у західних компаніях. Подібна тенденція посилюватиметься і у вітчизняних компаніях, що потребуватиме розроблення і відповідного інструментарію.

Серед найбільш важливих методів розвитку персоналу, які доцільно впроваджувати вітчизняним компаніям слід виділити такі як: коучинг – це безперервний процес співробітництва у процесі навчання, що забезпечує розвиток компетентності його суб’єктів; е-learning – метод дистанційного навчання через комп’ютерні системи без відриву від основної діяльності; micro-learning – це подача матеріалу невеликими блоками та його закріплення мікрозавданнями; buddying – закріплення за спеціалістом партнера та побудова ефективної системи зворотного зв’язку у процесі навчання, метод виконує роль дзеркала, дає можливість людині, що навчає побачити себе зі сторони; shadowing – метод використовується для навчання нових працівників, дає змогу побути тінню співробітника, стати свідком робочого дня працівника і отримати уявлення про обрану ним роботу, професію тощо.

Таким чином, компанії відходять від традиційних методів навчання персоналу, спостерігається інтеграція інструментарію у даній сфері. Збільшується залученість топ-менеджменту до навчання персоналу, формуються методи на основі наставництва, посилюється роль індивідуалізації навчання, що потребує подальшого обґрунтування доцільності поєднання методів, особливостей їх реалізації.