ВІД’ЄМНІ ВІДСОТКОВІ СТАВКИ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ЕКОНОМІКУ РОЗВИНУТИХ КРАЇН

Анотація

Нині низка центробанків дотримується від’ємних значень відсоткових ставок. Першим став центральний банк Швеції, який у 2009 році понизив ставку по депозитам до -0,25% у рамках політики боротьби з дефляцією. Це означало, що банки повинні сплачувати за зберігання своїх коштів на рахунках у Ріксбанку. Пізніше його приклад наслідував Банк Англії під впливом загрози «пастки ліквідності» для британської економіки. Архітектори стратегії від’ємних ставок намагалися спонукати власників низько ризикових банківських вкладів інвестувати кошти у реальний сектор. Адже після світової фінансової кризи банки дотримувалися стриманої кредитної політики і тяжіли до накопичення коштів на депозитах у центральних банках. Потенційні позичальники з огляду на кризовий стан економіки також остерігалися брати кредити. З часом до переліку країн з від’ємними відсотковими ставками приєдналися центральні банки Данії, Японії, ЄЦБ. Низькі відсоткові ставки та досить високі ризики Єврозони спрямували кошти за її межі, у тому числі до Швейцарії. Щоб запобігти суттєвій ревальвації швейцарського франка центральний банк був змушений вдатися до політики від’ємних відсоткових ставок (слід зазначити, що раніше швейцарські банки також практикували від’ємні відсоткові ставки, однак на той час це було пов’язано зі збереженням конфіденційності клієнтів та даних щодо їх рахунків). Зниження попиту на депозити у центральних банках спричинили поширення від’ємних відсоткових ставок і на ринок боргових цінних паперів – спочатку державних (Австрії, Фінляндії, Німеччини і Швеції), а потім й корпоративних, наприклад компанії Nestlé[1]. Так, у 2016 році урядові боргові цінні папери Німеччини і Японії мали від’ємну дохідність у випадку, якщо їх термін був меншим 15 років. 20-річні і більш тривалі бонди були прибутковими [2].Слідом за депозитним ставками з’явилися від’ємні ставки на кредити комерційних банків, наприклад, у Данії.

  Нині згадані центробанки проводять м’яку грошово-кредитну політику. Основні причини – боротьба з дефляцією чи її загрозою, стримування ревальвації національної валюти (або й її девальвація), прагнення стимулювати інвестиції у реальний сектор. Від’ємні відсоткові ставки мають переваги та недоліки для різних економічних суб’єктів. Так, низка німецьких банків зіткнулися з відтоком депозитів, а окремі датські банки нараховують іпотечним позичальникам відсотки (щоправда позичальники все-одно платять банкам притаманні іпотеці регулярні комісії). Очікується, що більший вплив від’ємні ставки чинитимуть у першу чергу на крупних клієнтів, а не на середній клас [3].Вплив від’ємних ставок також відрізняється залежно від країни, де реалізується така політика. Так, якщо від’ємні ставки допомогли послабити валюти Данії, Швеції і Швейцарії, підтримуючи експортерів цих країн, то у Японії цього не відбулося, і низькі ризики японської економіки подовжують приваблювати зарубіжних інвесторів. Вважається, що результативність від’ємних ставок залежить від частки готівки у обігу, адже можливість зберігати готівку є гарною альтернативою малоприбутковим депозитним вкладам чи більш ризикованим інвестиціям у реальний сектор.  Так, частка готівки у Швеції не більше 2%ВВП, у той час як у Швейцарії цей показник перевищує 10% ВВП. Відмінність впливу ставок також має місце і для населення. Так, у Британії більшість населення покладається на приватні пенсії, і тому ставки, близькі до нуля, ускладнюють накопичення активів, які повинні забезпечувати пенсійний дохід. А в континентальній Європі, де більшість пенсій виплачується за державними схемами, очікується, що м’яка грошова політика сприятиме формуванню коштів для пенсійних виплат [4].

Облікова ставка НБУ на рівні 16%, досить високі темпи інфляції, поступова девальвація гривні, значна частка готівки та доларизація української економіки свідчить про те, що очікувати запровадження від’ємних ставок у нашій державі поки-що не слід, однак значна відкритість вітчизняної економіки визначає потребу аналізу тенденцій розвитку економічних систем країн світу.