ЛОКАЛІЗАЦІЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ АКТИВНОСТІ: ГЛОБАЛЬНА МОДЕЛЬ
Анотація
Форми організації виробництва, які ще у другій половині ХХ ст. вважали сталими, поступово втрачають свою значущість в силу дії цілого ряду глобальних чинників. Відтак процеси спеціалізації, кооперування, комбінування втрачають сенс, адже виробництво товарів та послуг стає більш локалізованим з огляду на зосередження конкретного процесу на невеликій території й делокалізованим з огляду на інженерно-проектувальні роботи, які можуть виконуватись у будь-якій частині земної кулі. Високий ступінь кооперування відтепер означає прямий конфлікт з антимонопольним законодавством, адже частка окремої корпорації, або ж їхнього конгломерату завжди буде наближатися до критичного показнику обсягу реалізації (75% ринку, в окремих випадках – 35-40%).
Відтак дедалі більш популярними стають нетипові форми бізнес активності, приміром, колабораціонізму, який передбачає активне співробітництво на певних технологічних етапах виробництва при збереженні конкурентних позицій на рівні готового продукту. Гібридною заміною комбінування стала, останнім часом, кластеризація, адже в її основі лежить суперечливий процес гіперлокалізації з одночасним створенням моделі делокалізації, а також поєднання творчої активності з глобальним трансфером інтелектуального продукту у будь-якому напрямку. Саме переміщення зазначеного, у вигляді викладених файлів, робить відстань між підприємствами несуттєвими і може впливати лише на транспортування готового продукту, котрий має відповідні габарити та умови переміщення.
Майбутня, а багато у чому й сучасна модель, також виглядає гібридною, адже містить в собі як типові риси зосередження виробництва, так й ті, які суттєво вирізняються з точки зору успішного функціонування продуктивної моделі. Її сутністю є сітьове суспільство разом з вузловими системами пришвидшеного трансферу знань і нетиповими точками економічного зростання, а також з асиметричними формами нагромадження капіталу, його переміщення та швидких видозмін в організації бізнесу.
В основі сучасної продуктивної моделі лежить, на нашу думку, сигнальна система, яка здатна швидко і якісно передавати інформаційні сигнали від одного продуцента до іншого. Інколи вони можуть бути асиметричними і відображати неправдиву інформацію, тобто бути елементами «чужої» великомасштабної гри з невідомими акторами. На превеликий жаль блокувати переміщення таких сигналів в глобальній економіці є доволі важким завданням, адже уряди нерідко реалізують власну політику підтримування окремих галузей, виробників, кластерів, малого та середнього бізнесу. Окремої уваги заслуговую класифікація політики R&D, яка більш відома вітчизняному читачеві як «науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи». З огляду на це, доволі великий інтерес являє собою спроба данської дослідниці Сюзанни Боррас (S. Borras, 2003) провести ретроспективний аналіз політик ЄС. На її думку R&D складається з наукової (дослідження, наукова освіта, наукова інфраструктура, велика наука), технологічної (стратегічні види промисловості, співробітництво, запровадження технологічний трансфер, стандартизація) та інноваційної субполітик (право на інтелектуальну власність, підтримка МСБ, біоетика, соціальна цінність, системна розбудова тощо).
Утім зазначені вище політики на відповідних рівнях ідентифікації можуть відбивати абсолютно інші процеси. Яскравим прикладом цього може слугувати поєднання політик інноваційного розвитку з політикою регіонального і локального розвитку. Якщо основний акцент у першій з них ставиться на активізацію креативної у т.ч. технологічної модернізації країн-учасниць Європейського Союзу, то другій притаманна активізація діяльності депресивних регіонів у т.ч. локальних, які нерідко називають локалітетами. Зазначимо, що в ЄС існує ще й політика конкуренції, яка передбачає підтримування ринкової поведінки усіх суб’єктів полієвропейських економічних відносин. Відтак наявним є конфлікт інтересів між тим, що створюються кращі умови для регіональних аутсайдерів європейської економіки і, водночас, недостатньо фінансуються інфраструктурні умови для регіонів-лідерів. Зазначу, що окрім фінансових суперечностей цей конфлікт є й методологічним, адже протиріччя в реалізації таких парадоксальних політик концентруються в площі протистояння неолібералізму та посткейнсіанства.
З огляду на вище сказане можна стверджувати, що модель локалізаціїї інноваційного підприємництва в сучасній економіці являє собою концентрацію матеріальних і нематеріальних активів в межах однієї або декількох компаній, високоспеціалізована діяльність яких базується на використанні суперсучасних технологій, пришвидшеному трансфері окремих компонентів та готових продуктів у цілому, найбільшою часткою доданої вартості яких є інтелектуальна складова.
