У статті розглянуті проблеми адаптивного управління сучасним підприємством, проаналізовано необхідність формування управлінської політики забезпечення адаптації підприємства до умов зовнішнього середовища, обґрунтовано базові методологічні принципи побудови системи адаптивного управління підприємством.

Ключові слова: нестабільність зовнішнього середовища, адаптація, адаптивне управління підприємством, фактори зовнішнього середовища, адаптивна стратегія.

The article deals with the problem of adaptive management of modern enterprise, analyzed the necessity of forming policies for enterprise adaptation to environmental conditions, basic methodological principles of adaptive enterprise management system considered.

Keywords: instability of the environment, adaptation, adaptive enterprise management, environmental factors, adaptive strategy.

Вступ. Визначальною особливістю ринкової економічної системи є нестабільність, яка може мати різну природу і обумовлюватися цілим комплексом чинників. Відображаючи об’єктивні закономірності розвитку економічної системи, нестабільність суттєво ускладнює діяльність підприємств, дезорієнтує у виборі стратегічних пріоритетів, обґрунтуванні моделей управлінської політики, підходів до її формування і реалізації.

В умовах відсутності повноцінних інститутів ринку, нестабільність середовища несе значно більші реальні та потенційні загрози для ефективного і конкурентоспроможного розвитку підприємств. Зазначена особливість яскраво відрізняє економічну систему України. Протягом багатьох років середовище діяльності підприємств тут характеризується складністю та значною невизначеністю, про що свідчать різні міжнародні рейтинги, – зокрема рейтинг глобальної конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму та рейтинг Doing Business. Причиною такої ситуації є абсолютно неадекватна, непослідовна та непередбачувана політика держави як суб’єкта регулювання. Відтак, все більшої актуальності набувають завдання пошуку моделей адаптивного управління підприємствами, які б дозволяли ефективно протистояти впливові зовнішніх дестабілізуючих факторів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми адаптації підприємств до умов зовнішнього середовища широко висвітлюються у працях вітчизняних і зарубіжних науковців. Зокрема значний доробок у даній сфері належить А.А. Богдановій, О.О. Кравченко, М.В. Мельніковій, П. Друкеру, А. Чандлеру, П. Сенге, Ф. Котлеру, І. Ансоффу та багатьом іншим. Науковцями комплексно та ґрунтовно розкрито сутність адаптивного управління, підходи до побудови адаптивних управлінських систем, запропоновано критерії оцінки ефективності їх реалізації тощо. Однак, певною мірою поза увагою залишаються окремі аспекти забезпечення адаптації підприємств саме в умовах значного потенціалу макроекономічної нестабільності.

Постановка завдання. Розглянути особливості адаптивного управління підприємством в умовах нестабільності зовнішнього середовища, обґрунтувати загальні методологічні принципи формування моделей адаптації з урахуванням реальних та потенційних загроз середовища підприємств у даний час.

Результати дослідження. Діяльність будь–якого підприємства визначається специфікою зовнішнього середовища, яке являє собою складну соціально–економічну систему і формується під впливом комплексу чинників. Дуже часто зовнішнє середовище характеризують специфікою міжфакторних взаємозв’язків, складністю, динамічністю, невизначеністю тощо. Саме здатність керівництва та менеджерів оптимізувати внутрішньоресурсний потенціал підприємства відповідно до зовнішніх параметрів і визначає його ефективність та конкурентоспроможність протягом визначеного періоду часу. Реалізація вказаного завдання в практичній площині неможлива без побудови відповідного організаційно–управлінського механізму, який би раціонально інтегрував усію сукупність управлінських підсистем і дозволяв підлаштовуватися під умови, що змінюються, тобто адаптуватися. Гнучкість, адаптивність є визначальними передумовами конкурентоспроможного розвитку сучасного підприємства.

Актуальність зазначених проблем для вітчизняних підприємств очевидна. Аналіз рейтингу Глобальної конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму [10] дає підстави стверджувати про наявність цілого комплексу чинників, які ускладнюють їх ефективну діяльність. Це в першу чергу стосується таких складових індексу як макроекономічна стабільність, інститути та розвиненість фінансового ринку. У рейтингу Doing Business [10], який відображає регуляторні, фіскальні та ринкові обмеження, що ускладнюють або сприяють веденню бізнесу в країні, Україна суттєво відстає від постсоціалістичних країн. Так, згідно з рейтингом Doing Business 2013 країна займала 137 позицію, при цьому Казахстан – 49, Білорусь – 58, Азербайджан – 67, Грузія – 9. Досягнення в останній рік певних позитивних зрушень у даному рейтингу принципового значення не має.

Умови господарської діяльності в Україні значно ускладнені через несформованість повноцінної моделі ринкової економіки та суперечливість політики ринкових перетворень протягом багатьох років. В останній час ситуація набула критичного характеру у зв’язку з посиленням макроекономічної нестабільності та загостренням військово–політичної ситуації. Відтак, прогнозувати можливі зміни кон’юнктури ринків та розробляти ефективні стратегії виявилося практично неможливо. Виникла об’єктивна необхідність орієнтуватися на пасивну модель управлінської політики, яка звісно ж пов’язана з недовикористанням ресурсного потенціалу, однак убезпечує певною мірою від впливу можливих загроз. Однак, виходячи з необхідності стратегічної орієнтації будь–якого підприємства, об’єктом особливої має стати пошук моделі ефективної адаптації.

У науковій літературі наводяться різні підходи до визначення сутності поняття «адаптація підприємства» [2; 6; 9]. Науковці розглядають адаптацію з точки зору ефективності функціонування підприємства, економічної безпеки, з точки зору стратегічної стійкості [1; 6]. Найчастіше сутність адаптації трактують як процес пристосування підприємства до зовнішніх мінливих умов, що включає в себе систему організаційно–економічних та соціальних регуляторів і має на меті забезпечення стійкості функціонування організації у довгостроковій перспективі [6].

Адаптація суб’єктів господарювання – це пристосування їх параметрів до невизначених умов зовнішнього середовища, яке забезпечує підвищення ефективності функціонування на протязі усього життєвого циклу. Поряд із цим поняттям існує поняття адаптивного управління, – передбачає управління у середовищі з неповною інформацією, у процесі, який змінюється при накопиченні нових даних для збереження цілісності системи [2; 4].

Адаптивне управління – вибір оптимального способу досягнення цілі, це спосіб управління, при якому цільові показники залишаються незмінними, а поточні, короткострокові і середньострокові плани і бюджети можуть бути скориговані за наявності відхилень. Метою адаптивного управління є отримання та аналіз інформації, що надходить, і вироблення на її основі альтернатив розвитку підприємства. Головне  завдання, – збереження стабільного розвитку в умовах змін зовнішнього середовища.

Адаптація може бути спрямована на пристосування зовнішнього середовища до потреб підприємства. Така адаптація називається зовнішньою. Властивість системи пристосовуватися до змін навколишнього середовища шляхом зміни характеристик внутрішнього середовища називається внутрішньою адаптацією. Деякі автори зовнішню адаптацію називають активною, а внутрішню – пасивною [1, с. 24].

Розглядаючи адаптацію підприємства з точки зору реалізації конкурентних переваг у [9] пропонується виділити такі її види: адаптація до дій конкурентів; адаптація до впливу держави; адаптація до зміни попиту на продукцію; адаптація до дій постачальників; адаптація до змін ринків збуту. При цьому, реалізація зазначених напрямів адаптації в частині підвищення конкурентоспроможності підприємства може здійснюватися за такими секторами діяльності: структурно–фондовим, науково–технічним, якісним, експлуатаційним, ресурсозберігаючими, економічним та організаційно–управлінським.

У [6] акцентується увага на тому, що адаптація, як і будь–який інший управлінський процес має свою логіку, – мету, завдання, принципи, види, моделі поведінки та інструменти. Так, мета адаптації розглядається з точки зору забезпечення виживання та ефективного функціонування підприємства в умовах зовнішнього мінливого середовища, досягнення стратегічної стійкості.  Що стосується моделей адаптивної поведінки, то автором виділяється лише три: активна, – адаптація до нововведень, змішана, – адаптація до зміни кон’юнктури ринку, консервативна, – адаптація до соціально–культурних і політико–правових умов. В якості інструментів пропонується реструктуризація, реінжиніринг, управління на основі імпульсів, модернізація, управління «за слабкими сигналами». Зазначена автором структура механізму адаптації більшою мірою відповідає умовам повноцінного ринку. Якщо ж зважати на специфіку середовища діяльності вітчизняних підприємств, то моделі адаптивної поведінки слід доповнювати, так само як і інструментарій. Основою їх розроблення має бути змішана модель, яка допускає певний вибір варіанту поведінки залежно від виду, інтенсивності впливу факторів середовища.

Багато науковців характеризують адаптивність об’єкту такими характеристиками як стійкість та гнучкість [8]. Стійкість – це здатність системи ефективно функціонувати в умовах зовнішнього впливу і внутрішніх збурень. Під гнучкістю розуміють властивість підприємства переходити, в результаті впливу факторів зовнішнього і внутрішнього середовища, з одного робочого стану в інший, з оптимальними затратами ресурсів і часу [6, c. 65].

У загальному вигляді сутність адаптаційної стратегії, як правило, полягає в проведенні часткових, незначних змін в межах підприємства, що дозволяє удосконалити раніше освоєні продукти і технологічні процеси та ринки. Варто також відзначити, що основна принципова відмінність адаптивної стратегії від інших полягає в її готовності до змін внутрішнього і зовнішнього середовища у вигляді готового набору можливих варіантів поведінки.

До основних елементів адаптивного управління слід віднести внутрішні змінні підприємства, що формують його потенціал і дозволяють оцінити адаптаційні можливості «виживання» та адаптаційні можливості розвитку [2]. Внутрішні змінні звичайно називають соціотехнічними підсистемами, тому що вони мають соціальний і технічний компоненти. Функції системи адаптивного управління безпосередньо пов'язані з базовими, такими як, прогнозування і планування; організація роботи; активізація і стимулювання; координація і регулювання; контроль, облік і аналіз. У [3], де розглядаються окремі аспекти побудови організаційно–економічного механізму адаптації підприємства, виділяються такі його функції: збір інформації про стан середовища та функціонуванні підприємства, аналіз та виявлення змін середовища, побудова моделей можливих ситуацій, побудова моделей функціонування об'єкта в можливих ситуаціях, вибір цільової ситуації, формулювання комплексу заходів досягнення цільової ситуації (адаптації), реалізація заходів з адаптації підприємства, контроль і оцінка результатів адаптації.

Формування адаптивної стратегії підприємства потребує комплексної оцінки середовища його діяльності. При цьому до уваги слід брати динамічний характер чинників, відтак відомі методи стратегічного аналізу, такі як PEST–аналіз, SWOT–аналіз, метод SPACE та інші не даватимуть вичерпної інформації. При усіх недоліках, подібні оцінки мають базуватися на експертних судженнях, що звичайно ж і відображає складність їх здійснення. З цією метою можна використовувати методику І. Ансофа, Р. Дункана. Саме остання базується на проведенні експертних оцінок.  Разом з тим, вибір методики залежить від специфіки середовища, природи його нестабільності, тенденцій змін, потенціалу загроз, їх взаємообумовленості та взаємозалежності.

Адаптивна стратегія підприємства повинна поєднувати кілька варіантів розвитку, враховувати особливості вітчизняної макроекономічної ситуації, стан галузі, регіональне оточення підприємства і внутрішній потенціал. В цілому, вибір правильної стратегії вже сам по собі представляє форму адаптації підприємства до можливих негативних факторів зовнішнього середовища.

Реалізація адаптивної стратегії як комплексу технічних, організаційних, інформаційних, правових та управлінських структурних заходів управління дозволяє утримувати організацію на шляху сталого розвитку, адекватно і швидко реагуючи на стан і зміни зовнішнього середовища, забезпечуючи оперативну перебудову діяльності всіх структурних одиниць.

Адаптивна стратегія повинна бути гнучкою і передбачати необхідні резерви і можливості перерозподілу ресурсів у разі відхилень фактичних параметрів діяльності підприємства від планових [7, c.51–59]. Відтак вона завжди певною мірою пов’язана з додатковими витратами, з недовикористанням ресурсів організації, потенціалу в цілому. Саме тому, формуючи стратегію, необхідно орієнтуватися на досягнення балансу інтересів між пріоритетами безпеки підприємства та рівнем використання ресурсного потенціалу. Зазначений аспект суттєво ускладнює пошук відповідної моделі адаптації, обґрунтування механізму його реалізації, потребує часто нестандартних підходів до розроблення тих чи інших рішень.

Безумовно, адаптація є складним процесом, вона неможлива без комплексного та системного стратегічного аналізу діяльності підприємства. Важливою особливістю адаптації в умовах значного потенціалу нестабільності є тимчасовий характер її цілей, оскільки непередбачуваність змін середовища завжди обумовлюватиме перегляд базових орієнтирів. З огляду на це, ефективність адаптації визначається дотриманням ряду принципів [6]: принципу комплексності – передбачає врахування усіх сфер та аспектів діяльності підприємства; принципу системності – зумовлює необхідність застосування системного підходу до вивчення, аналізу та запровадження заходів по адаптації; принципу результативності – передбачає наявність кінцевого результату процесу пристосування; принципу ефективності – передбачає оцінювання бюджету адаптації та його порівняння з можливими втратами підприємства у випадку відсутності проведення заходів; принципу стратегічної спрямованості – орієнтація на забезпечення стійкості підприємства у довгостроковій перспективі; принципу контрольованості – враховує наявність контролю на усіх етапах проведення адаптаційних змін; принципу основної ланки – передбачає орієнтацію на першочерговий пошук і розв’язання основної проблеми. Лише послідовна орієнтація на реалізацію зазначених принципів, незважаючи на їх загальний характер, може забезпечити реалізацію поставлених цілей в процесі адаптації підприємства до змін зовнішнього середовища, вчасний перегляд цілей та внесення відповідних змін у ті чи інші підсистеми управління.

Висновки. Таким чином, формування стратегій адаптації та побудова гнучких адаптивних систем управління підприємством в умовах ринкової, конкурентної економіки є об’єктивно необхідністю. Адаптивність підприємства, будучи важливою передумовою конкурентоспроможності, завжди пов’язана з певним витратами, що вимагає зваженої оцінки в системі факторів «внутрішнє – зовнішнє середовище». В умовах значної нестабільності, зумовленої негативною динамікою макроекономічних складових адаптивні стратегії формувати значно важче, оскільки цільові орієнтири можуть швидко змінюватися, а перехід на пасивну модель поведінки забезпечувати виживання.

Література

1. Антонов В.Н., Терехов В.А., Тюкин І.Ю. Адаптивне управління в технічних системах. – СПб.: СПбУ, 2001. – 244 с.
2. Грунін O.A., Куприн A.A. Формування адаптивності систем управління організацією підприємницького типу. – СПб: «Астеріон», 2010. – 188 с.
3. Ефендієв Б.А. Розробка і функціонування адаптивних систем управління організацією // Російське підприємництво. – 2008. – №11. Вид. 1 (122). – C. 21–25.
4. Кравченко О. Принципи побудови адаптивної системи управління підприємства в умовах нестабільності економіки / Збірник наукових праць ДЕТУТ. Скрія «Економіка і управління», 2010. Випуск 15. – С. 213–218.
5. Орлова К.Є. Визначення механізму адаптації підприємств до умов зовнішнього середовища / К.Є. Орлова // Інноваційна економіка: Всеукраїнський науково–виробничий журнал. – 2011. – № 5. – С.174–178.
6. Погорєлов Ю.С. Моделювання розвитку підприємства / Ю.С. Погорєлов // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – № 10. – С. 51–59.
7. Самочкін В.Н. Гнучкий розвиток підприємства. Аналіз і планування. – М.: Діло, 1999. – 336 с.
8. Харитонова А.В. Основные направления механизма адаптации на металлургическом предприятии [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://teoria–practica.ru/rus/files/arhiv_zhurnala/2011/7/ekonomika/haritonova.pdf
9. Галушко Є.С., Галушко С.А. Обоснование организационно–экономического механизма адаптации предприятия / Вісник СевНТУ: зб. наук. пр. Вип. 130/2012. Серія: Економіка і фінанси. – Севастополь, 2012. – С. 43–47.
10. Інформація Міністерства економічного розвитку і торгівлі України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.me.gov.ua

Науковий керівник: к.е.н.,доцент Коцко Т.А.