У статті проаналізовано сучасний стан та тенденції розвитку металургійної галузі. Проведено короткий аналіз та виявлено проблеми діяльності металургійних підприємств на вітчизняному ринку. Розроблено перелік рекомендацій щодо підвищення технологічної конкуренції вітчизняних підприємств чорної металургії.

Ключові слова: інновації, конкурентоспроможність, технологія, технологічна конкурентоспроможність, чорна металургія, металопродукція.

In this article current state and trends of steel industry were analyzed. This paper examines the current state and trends in the steel industry. A brief analysis of the problems identified and metallurgical enterprises in the domestic market. Developed a list of recommendations to improve the technological competitive domestic ferrous metallurgy.

Keywords: innovation, competitiveness, technology, technological competitiveness, metallurgy, metal products.

Вступ. В умовах прискорення процесів світової глобалізації та інтелектуалізації виробництва новітні технології стають тією матеріальною основою, яка визначає технічний рівень сучасного виробництва, форми його організації та управління, а також рівень конкурентоспроможності підприємства. Саме тому значне технологічне відставання більшості вітчизняних підприємств, особливо в галузі чорної металургії, яка є фундаментом промисловості України, не залишає сумнівів в актуальності вирішення економічних і організаційних проблем їх технологічного розвитку, адекватного та безперервного вдосконалення механізмів оцінювання, управління, регулювання і стимулювання цих складних, багатоаспектних процесів.

Аналіз останніх джерел та публікацій. Проаналізовано публікації таких авторів як Піддубна Л. І., Міценко, Н. Г. ,Венгер В. В. та оброблено і узагальнено статистичну інформацію з Державного комітету статистики України та Світової асоціації сталі.

Постановка завдання. Метою статті є розгляд проблематики процесу управління технологічною конкурентоспроможністю підприємств металургійної галузі України та шляхів її підвищення.

Результати дослідження. На сьогоднішній день, поняття конкурентоспроможності широко використовується в науковій літературі та має багато значень. Носіями конкурентних переваг можуть бути різні суб’єкти, починаючи окремими видами продукції, закінчуючи певними країнами або їх об’єднаннями. При цьому, в останні роки, технологічні зміни почали розглядатися, як невід’ємна частина процесу економічного зростання та впровадження нововведень, у зв’язку з чим виділилась і категорія «технологічна конкуренція».

Технологічна конкуренція – це процес свідомих дій агентів ринку, який ґрунтується на активному використанні технологічного ресурсу у формуванні їх конкурентних переваг і спрямований на забезпечення прибутковості їх підприємницької діяльності [1, c. 97-98].

Як економічна категорія, технологічна конкуренція має двоїсту природу. З одного боку, вона має загальне методологічне коріння і втілює в собі сутнісні характеристики конкуренції як атрибуту ринкової системи. Разом з тим за походженням, характером, методами здійснення і наслідками вона має суттєві особливості у порівнянні з історично першою і класичною формою ринкового суперництва – ціновою конкуренцією.

Особливості технологічної конкуренції полягають в тому, що вона ґрунтується на властивостях інтелектуального ресурсу забезпечувати досягнення фактично безмежного рівня конкурентних переваг, а отже, долати ті обмеження, які притаманні ціновій конкуренції; у вирішальній ролі в ній таких критеріїв конкурентоспроможності, як якість нововведення і час (швидкість) його ринкової комерціалізації; в значно складніших формах її здійснення, ніж це має місце в умовах цінової конкуренції; у більш позитивних її наслідках для суспільства (розвиток продуктів, створення нових технологічних процесів, нових систем менеджменту тощо).

Дослідження мотивів, які спонукали створення в розвинутих країнах нового технологічного укладу, в якому інтелектуальний ресурс є головним джерелом розвитку, свідчить, що вони пов’язані: по-перше, з кризою так званих «старих» енерго-, матеріало- і трудомістких галузей промисловості розвинутих країн; по-друге – з появою у 80–90-ті роки ХХ століття нового різновиду міжнародної конкуренції з боку нових індустріальних країн і країн, що утворилися на території пострадянського простору; по-третє – зі зростанням соціалізації економіки розвинутих країн; нарешті, по-четверте – ускладненню конкурентних позицій розвинутих країн сприяло зростання ролі транснаціональних корпорацій, що переміщували поза державним контролем величезні виробничі і фінансові ресурси в різні країни світу. Сукупність цих внутрішніх і зовнішніх змін в економіках розвинених країн виявила проблему пошуку ресурсів розвитку й інструментів їх захисту від зростаючої хвилі міжнародної конкуренції, які б, з одного боку, забезпечували їм динамічну конкурентну перевагу, а з іншого – не порушували головного вектора розвитку світогосподарського життя, його поступової лібералізації. Спираючись на теоретичні обґрунтування Й. Шумпетера про «творчо-руйнівну» роль науково-технологічного прогресу та на роботи таких економістів, як Г. Менш, Р. Солоу, Л. Суте, М. Портер та інші, економічна наука поповнилась новим її розділом – теорією інноваційного розвитку. Практично втілення висновків цієї теорії обумовило появу нової моделі розвитку, в якій технологічні переваги перетворюються в головний засіб формування ефективної структури експорту й інструмент захисту від конкуренції, що ґрунтується на традиційних факторах виробництва.

Аналізуючи існуючі тенденції розвитку вітчизняних суб’єктів господарювання, слід виділити наступні негативні фактори впливу на активізацію процесів технічної перебудови: зниження інноваційної активності, незначні обсяги фінансування господарської діяльності, відсутність державної підтримки, погіршення показників ефективності функціонування та показників фінансового стану, погіршення матеріально-технічної, забезпеченості господарської діяльності, підвищення зношеності основних засобів. Вчений-економіст Я.П. Ухачевич у своїх наукових працях зазначає, що основними проблемами підприємств є наступні: нерозвиненість інфраструктури внутрішнього ринку (відсутність реального моніторингу, дистриб'юторської системи та фінансового лізингу); недостатній рівень платоспроможності товаровиробників, що негативно впливає на фінансово-економічний стан бізнес-одиниць, застарілість основних засобів базових [2, с. 229]

Ключовими тенденціями розвитку підприємств чорної металургії України є зорієнтованість на ефективну експортну діяльність, що зумовлено глобалізацією та економічною інтеграцією світового господарства, стратегічною роллю якої є формування та реалізація конкурентних переваг на світовому ринку металопродукції та надходження валюти на вітчизняний фінансовий ринок. Зрозуміло, що можливості підприємства виробляти та реалізовувати продукцію мають відповідати вимогам світового ринку як за ціновими та якісними характеристиками, так і за рівнем сервісного обслуговування клієнтів.

Слід зазначити, що номенклатура експортної продукції розвинених країн не співпадає з традиційною вітчизняною експортною продукцією, оскільки в наслідок інноваційної реструктуризації галузі металургії відбулась переорієнтація з виробництва сталі на випуск готової продукції з високою доданою вартістю, що, в свою чергу, було обумовлено бажанням індустріально розвинених країн покращити екологічність виробництва. До таких країн відносять – Китай, Індію, Південну Корею, тощо, які і є основними конкурентами вітчизняним виробникам металопродукції на світовому ринку чорної металургії. Особливостями виробництва цих країн є: високотехнологічність, прогресивність структури виробництва та відповідність світовим тенденціям розвитку.

Порівнюючи вітчизняні підприємства чорної металургії з підприємствами розвинених країн та країн, що розвиваються, зазначимо, що в Україні не будувались технологічно нові виробництва у секторі чорної металургії. Проводилась лише вибіркова модернізація, що була більше зорієнтована на заміну морально та технічно застарілого обладнання для зменшення у структурі собівартості продукції сировинної та енергетичної частки витрат, а не на удосконалення прокатного виробництва, розвиток технологій для випуску складніших і більш якісних видів прокату. Крім того, модернізація проводилась у більшості випадків на базі вітчизняного обладнання, яке є менш ефективним порівняно з іноземними аналогами.

Тобто, вітчизняні підприємства чорної металургії мають значний моральний і фізичний знос обладнання (50 – 85%), низьку продуктивність праці, високу матеріало- та енергозатратність, що характеризується використанням застарілих способів виготовлення продукції, наприклад технологія виплавки сталі в мартенівських печах, що майже не використовується в світі.

Збитки української металургійної галузі від звичайної діяльності до оподаткування в січні-серпні 2014 склали 16,4 млрд. грн. в порівнянні із збитками в 7,7 млрд. грн. за аналогічний період минулого року. Обсяг реалізації продукції в натуральному вираженні знизився на 11%, а ціни на прокат чорних металів в середньому зросли на 25,3% (у гривневому еквіваленті), що дозволило отримати прибуток від операційної діяльності в сумі 5,6 млрд. грн., але через втрати від курсової різниці (при переоцінці валютних позикових коштів та відсотків по них) отримано негативний фінансовий результат до оподаткування. Таким чином, за рік галузь погіршила фінансовий результат більш ніж в 2,1 рази.

Чистий дохід (виручка) від реалізації збільшився порівняно з аналогічним періодом 2013 року на 20,5 млрд. грн. (+ 21,6%) і склав 115100 млн. грн.

Кредиторська заборгованість з урахуванням короткострокових і довгострокових кредитів та інших довгострокових зобов'язань в порівнянні з аналогічним періодом 2013 зросла на 35,9 млрд. грн. і станом на 1 вересня 2014 склала 136 900 000 000. грн.

Дебіторська заборгованість в порівнянні з аналогічним періодом 2013 зросла на 17 млрд. грн. і склала 69800 млн. грн.

Також повідомляється, що за 8 місяців 2014 було експортовано 17,9 млн. тонн металопродукції на суму 9,3 млрд. дол. проти 17,5 млн. тонн і 9,6 млрд. дол. за аналогічний період 2013 року, що пов'язано з падінням цін на світових ринках.

Частка експорту в загальному обсязі виробленого металопрокату склала близько 87% проти 81% за 8 місяців 2013 року. При цьому 46% експортованої продукції – напівфабрикати.

Експорт металопродукції в країни СНД зменшилася на 26% з 3,4 млн. тонн до 2,5 млн. тонн, у тому числі в Росію – на 27% з 2,5 млн. тонн до 1,8 млн. тонн. При цьому частка СНД в географічній структурі поставок зменшилася з 19% до 14%, в т. ч. частка Росії – з 14% до 10%.

Всього імпортовано 883 тис. тонн металопродукції на суму 877 млн. дол. проти 1460 тис. тонн і 1 млрд. 590 млн. дол. за 8 місяців 2013 року. [4, 5].

Проведення першочергової виробничої і, в окремих випадках, організаційної реструктуризації металургійних підприємств вимагає здійснення комплексу заходів, зокрема: поступове позбавлення від об’єктів соціальної інфраструктури, проведення техніко-технологічного оновлення виробництва, зниження собівартості продукції шляхом зменшення матеріало- і енерговитрат, оптимального використання існуючих потужностей, оптимізації розподілу енерговитрат між доменними печами, впровадження у виробництво технології неперервного лиття заготівок, безперервного розливу сталі, установок «піч-ківш», зниження частки доменного виробництва, підвищення продуктивності праці; підвищення конкурентоспроможності вітчизняних металургійних підприємств шляхом зменшення напівфабрикатів в асортиментних групах та експорті товарів; виділення центрів фінансової відповідальності, центрів прибутку і центрів витрат; використання технології «піч-ківш», яка дозволяє зменшити енерговитрати та скоротити простої, а також підвищити частку виплавленої сталі конверторним способом.

Реалізація наведених змін надасть можливість знизити собівартість продукції чорної металургії, підвищити ефективність їх діяльності, збільшити технологічну конкурентоспроможність та забезпечити успішний розвиток національної економіки.

Висновки. Не зважаючи на ряд недоліків, а саме застаріле виробниче обладнання, високу собівартість металургійної продукції ринок чорної металургії України володіє значним потенціалом. Звісно що рівень конкуренції є дуже високим серед вітчизняних та світових виробників, тому підприємства мають постійно застосовувати методи по підвищенню конкурентоспроможності. Одним із таких методів є впровадження інноваційних технологій у виробництво.

Наступним етапом дослідження повинно стати формулювання механізму ефективного управління технологічною конкурентоспроможністю підприємства чорної металургії на вітчизняному ринку.

Література

1. Піддубна Л. І. Технологічна конкурентоспроможність підприємства і сучасні стратегії її формування / Л. І. Піддубна // Вісник ХДЕУ. – 2001. – №4 (20) – с. 95-99.

2. Міценко, Н. Г. Конкурентоспроможність і конкурентні переваги підприємства в сучасних ринкових умовах / Н. Г. Міценко, О. С. Смик // Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. – Вип. 19.3.

3. Венгер В. В. Підвищення конкурентоспроможності підприємств чорної металургії [Електронний ресурс] / В. В. Венгер / Веб-ресурс науково-практичних конференцій . – 2011 – Режим доступу: http://www.confcontact.com/20130214_econ/3.htm

4. Статистична інформація [Електронний ресурс] / Державний комітет статистики України. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua .

5. Word steel in figures 2013 [Електронний ресурс] / Word Steel Association . – Режим доступу: http://www.worldsteel.org

Науковий керівник: к.е.н., доцент Жигалкевич Ж.М.