В статі розглянуті основні тенденцій розвитку міжнародного трансферу технологій на сучасному етапі. Проаналізовані основні моделі міжнародного трансферу технологій. Надані практичні рекомендації щодо вдосконалення моделі участі України в міжнародному трансфері технологій на основі аналізу зарубіжного досвіду.

Ключові слова: трансфер технологій, новітні технології, інноваційний розвиток, технологічний пакет.

The article describes the main trends of the international transfer of technology today. Analyzed the basic models of international technology transfer. The practical recommendations for improving the model of Ukraine's participation in international technology transfer based on an analysis of foreign experience.

Keywords: technology transfer, new technologies, innovative development, technology package.

Вступ. Розвиток сучасних процесів глобалізації посилює міжнародну конкуренцію на основі науково-технічних досягнень та інновацій. Якість застосовуваних технологій є ключовою конкурентною перевагою країни і визначає її позицію в міжнародних рейтингах конкурентоспроможності. Практика показує, що окремі країни досягли вражаючих економічних успіхів завдяки саме трансферу технологій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні аспекти та визначення поняття «трансфер технологій» можна знайти у роботах таких зарубіжних та українських вчених як В. Стадник, Л. Федулова, А. Шпак, В Соловйов, Ю. Бажал, О. Андросова, І. Балабанов, М. Катешова, О. аліхова, С. Золотарьов, Я. Берман, Г. Блаір, Д. Вейгер, Я. Лафурже, Э. Ловелл, Р. Міллер. Незважаючи на те, що проблемою створення та ефективного функціонування моделі трансферу технологій в  Україні цікавляться все більше авторів, поки що питання про шляхи вдосконалення існуючої системи трансферу та пропозиції щодо її реорганізації до кінця не висвітлено.

Постановка завдання. Мета статті полягає в аналізі основних тенденцій розвитку міжнародного трансферу технологій, виявлення найбільш ефективних моделей міжнародного трансферу технологій з метою запозичення Україною успішного зарубіжного досвіду.

Результати дослідження. У сучасних умовах розвинені країни і країни, що розвиваються беруть активну участь у міжнародному трансфері технологій. На відміну від країн з перехідною економікою вони займають лідируючі позиції на світовому ринку не тільки за обсягами споживання іноземних результатів науково-технічної діяльності, а й за розмірами експортних технологічних надходжень, які становлять значну частку в структурі платіжного балансу країн. У зв'язку з цим для країн з перехідною економікою особливої актуальності набуває необхдність активного включення в процес міжнародного трансферу технологій.

До основних тенденцій розвитку міжнародного трансферу технологій слід віднести наступні:

-     поступовий перехід від найпростіших форм трансферу технологій до комплексних «технологічних пакетів», до складу якого можуть входити передовий досвід і знання, носіями яких виступають висококваліфіковані фахівці, об’єкти інтелектуальної власності (ОІВ), продукція і послуги різної наукоємності;

-     використання різними країнами світу для підтримки власного рівня міжнародної конкурентоспроможності іноземних об'єктів інтелектуальної власності (ОІВ);

-     поступовий  перерозподіл світових потоків високотехнологічного експорту на користь країн, що розвиваються;

-     зростання в світовому масштабі вартісного обсягу операцій, не пов'язаних з участю в капіталі країн що розвиваються, і країн з перехідною економікою.

Ще однією особливістю сучасного ринку технологій є те, що негативне зовнішньоторговельне сальдо в торгівлі ОІВ не свідчить про низький рівень технологічного розвитку країн. Наприклад, країни Європейського союзу в 2012 році мали негативне сальдо за цим показником, але протягом останніх років вони займають провідні позиції в світовому рейтингу експортерів та імпортерів ОІВ.

Моделі міжнародного трансферу технологій, які використовуються розвиненими країнами можна поділити на два типи: північноамериканську та японську модель. Для північноамериканської моделі характерний трансфер максимального технологічного пакета з використанням принципів ринкового і внутрішньофірмового ціноутворення з метою отримання максимального прибутку; для японської – трансфер мінімального технологічного пакета із застосуванням наступальної та індивідуальної конкурентної стратегій на ринку, із застосуванням переважно ринкового ціноутворення з метою збільшення обсягів експорту [1, с. 118].

Найважливіші мотиви компаній до залучення в систему міжнародного трансферу реалізується в їх технологічних стратегіях. У світовій економіці сформувалися спочатку американська, а потім японська технологічна стратегія, досвід яких запозичується фірмами різних країн. Причому для таких країн, як Україна, які вступають на шлях технологічного оновлення, саме японська технологічна стратегія представляє найбільший інтерес.

Японська технологічна стратегія спрямована на збільшення обсягів експорту і характеризується як експортноорієнтована. Японія з середини ХХ ст. виступала активним споживачем ОІВ, насамперед, північноамериканських компаній. Як бачимо, реалізація концепції «наздоганяючого розвитку» в Японії через 30 років дала позитивні результати. Однак це відбулося не внаслідок простого копіювання та імпортозаміщення закордонних ОІВ, а шляхом купівлі ліцензій, їх адаптації та поступового вдосконалення. Орієнтація на розвиток високотехнологічних галузей, що мають експортний потенціал і високу додану вартість, залучення іноземних фахівців для вирішення різного роду технологічних завдань, поєднання японських і зарубіжних результатів науково-технічної діяльності, а також високий рівень розвитку власної технологічної бази та освіченості населення сприяли економічному процвітанню країни.

Згідно японської стратегії трансфер запатентованих унікальних ОІВ в вузькоспеціалізовані галузі здійснюється в розвинені країни, а в країни, що розвиваються здійснюється трансфер стандартизованих ОІВ в традиційні галузі. Трансфер стандартизованих, морально застарілих ОІВ, відбувався переважно в країни Південно-Східної Азії, які мають з Японією найменший технологічний розрив, за допомогою створення спільних підприємств.

Японський досвід підтверджує, що продуктивність праці компаній з іноземним капіталом у кілька разів перевищує ефективність місцевих виробників. Вони активніше проводять НДДКР і досягають більш високого зростання заробітної плати та продуктивності праці, що обумовлено використанням зарубіжних технологій [2, с. 8].

Аналізуючи сучасний стан та роль України в міжнародному трансфері технологій важливо враховувати зарубіжний досвід розвинених країн, які займають вагомі позиції на ринку технологій. Переважання в Україні стандартизованих технологічних пакетів при виборі суб'єкта-реципієнта вітчизняним компаніям слід здійснювати трансфер технологічних пакетів з урахуванням японської моделі. Доцільно орієнтуватися на країни, що мають невеликий технологічний розрив з відносно однаковим або більш низьким рівнем соціально-економічного розвитку. Це дозволить збільшити прибуткову фазу життєвого циклу вітчизняних технологічних пакетів, величину експорту українських ОІВ, товарів і послуг різної наукоємності, а також стимулювати обмін науково-технічною інформацією, знаннями та досвідом.

Залучення технологічних пакетів по японській моделі трансферу створює реальну загрозу збільшення припливу в країну стандартизованих технологій, в результаті чого необхідна переорієнтація імпорту технологічних пакетів для модернізації національної економіки за рахунок розширення числа національних суб'єктів, що беруть участь у міжнародному промисловому виробництві [3, с. 175].

Таким чином, вдосконалення технологічної стратегії України з одного боку буде сприяти експорту результатів науково-технічної діяльності, а з іншого проведенню модернізації національної економіки, що відображається в зростанні таких стратегічно важливих показників економічного розвитку країни як продуктивності праці, обсяг і наукоємність ВВП та ін.

Реалізація такої технологічної стратегії потребує відповідного державного забезпечення організації системи трансферу технологій. Значна кількість країн що розвиваються зверталися до аналізу науково-технічного комплексу Ізраїлю, а саме до системи «головних вчених» міністерств країни, а також системи технологічного трансферу на базі ізраїльських університетів.

Таблиця 1

Витрати на НДДКР у 2013 році

Країни

Державні інвестиції (%)

Інвестиції приватного сектору (%)

Європа

35,4

49,9

США

36,6

62,5

Японія

18,7

73,4

Ізраїль

41,9

36,6

Джерело: складено авторами на основі [3]

З табл. 1 бачимо, що серед найбільш економічно розвинених країн державна частка у фінансуванні НДДКР у Ізраїля найзначніша. У подібній ситуації завжди існує побоювання неефективного розподілу фінансових ресурсів. Але Ізраїль справляється з цією проблемою цілком успішно. Багато в чому це відбувається завдяки налагодженому функціонуванню системи головних вчених ізраїльських міністерств і роботі Ізраїльського наукового фонду, який за мету має створення зв’язку між фундаментальними та  прикладними дослідженнями. Головні вчені працюють в так званій «сірій зоні» стратегічних досліджень, а саме в тих областях, які ще не стали загальновизнаним трендом, але мають для цього потенціал.

Завдання головного вченого виявити найбільш перспективні проекти, що вимагає великого професіоналізму і в майбутньому може принести значний дохід. За словами головного вченого міністерства науки кожен вкладений в ізраїльську «сіру зону» долар приносить приблизно від 15 до 30 дол. США, що свідчить, безумовно, про високу ефективність роботи головних вчених Ізраїлю.

Одним з складових успіху ізраїльської моделі інноваційної економіки є система комерціалізації наукових досягнень. У цій області у Ізраїлю накопичений великий і багато в чому унікальний досвід, особливо у сфері комерціалізації розробок, зроблених на базі вузів. Суть процесу комерціалізації ноу-хау, створених в ізраїльських вузах, полягає в наступному: вузом створюється спеціальна компанія, куди розробник надає інформацію про ноу-хау; фахівці компанії проводять оцінку як наукової спроможності, так і комерційного потенціалу майбутнього продукту; потім вони ліцензують розробку;  розробляють бізнес-модель і схему просування продукту; створюється комерційна структура куди компанія вкладає свою інтелектуальну власність, а бізнес партнер – інвестиції і часто команду керуючих; створений новий бізнес виходить на ринок і в разі успіху продукції компанія платить роялті творцям. Схема, безумовно, може дещо змінюватись, але її можна вважати універсальною для комерціалізації інновацій ізраїльських вузів. Відмінною особливістю створених у вузах компаній технологічного трансферу є те, що вони складаються як з учених, так і фахівців у різних аспектах бізнесу (фінанси, маркетинг, юридичні аспекти, стратегічне планування) [4, с. 125].

Така система дозволяє вирішити кілька важливих проблем. З одного боку розробникам не треба думати про те, як знайти гроші і що взагалі робити з винаходом, до того ж сама можливість отримання значного доходу від створеної технології сприяє інтенсифікації досліджень. З іншого – інвестори економлять на тимчасових і фінансових витратах, пов'язаних з пошуком проектів. Таким чином, одночасно стимулюються і дослідницька робота, і підприємницька активність на ринку високих технологій Ізраїлю [5, с. 201].

Створення подібної  системи в Україні дозволить досягти необхідного для постійного розвитку інноваційної економіки адекватного співвідношення між фундаментальними і прикладними дослідженнями, що створює ефективну модель побудови державного сектора в загальній системі науково-технічного розвитку країни.

Висновки. Практичні рекомендації щодо вдосконалення моделі участі України в міжнародному трансфері технологій на основі аналізу зарубіжного досвіду включають:

-     створення пільгових умов оподаткування для суб'єктів, зацікавлених у міжнародному трансфері технологічних пакетів (зменшення величини оподатковуваної бази компаній, що реалізують передові технологічні напрямки в країні, на суму витрат на НДДКР);

-      державне замовлення на виробництво інноваційної продукції;

-     реалізація державних програм з формування коопераційних зв'язків і взаємодії висококваліфікованих фахівців у галузі міжнародного трансферу технологій з країнами з низьким технологічним відривом за японською моделлю;

-     просування експорту українських технологічних пакетів шляхом удосконалення технологічних стратегій національних компаній;

-     розробка системи заходів державної підтримки міжнародного трансферу технологічних пакетів для створення зв’язку між фундаментальними та  прикладними дослідженнями;

-     активізацію комерціалізації досліджень в вузах за ізраїльською схемою.

На сьогоднішній день для України важливо використовувати приклад розвинених країн в розбудові ефективної системи міжнародного трансферу технологій. Адже є розуміння, що міжнародний трансфер технологій є одним з напрямків модернізації та виходу української економіки на інноваційний шлях розвитку.

Література

1. Голиченко О. Модели развития, основанного на диффузии технологий /Голиченко О. // Вопросы экономики. – 2012. – № 4. – С. 117–132.

2. Ляшенко О.М. Комерціалізація та трансфер технологій: категорії та методи інноваційної діяльності / Ляшенко О. М. // Інноваційна економіка. – 2010. – № 5. – С. 8–13.

3. Омельяненко В.А. Аналіз динаміки потенціалу інноваційної системи при міжнародному трансфері високих технологій / Омельяненко В.А. // Формування сучасних механізмів розвитку інноваційної сфери економіки : монографія /[кол. авт.] ; за наук. ред. І. Ю. Швець. – Сімферополь : ДІАЙПІ, 2013. – С. 175–185.

4. Андросова О.Ф. Трансфер технологій як інструмент реалізації інноваційної діяльності : монографія / О. Ф. Андросова, А. В. Череп. – К.: Кондор, 2013. – 356 с.

5. Білоус-Сергєєва С. А. Комерціалізація інтелектуального продукту через трансфер технологій /С. А. Білоус-Сергєєва // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. – 2010. – С. 200–202.