В статті виокремлено сучасні підходи до трактування сутності поняття «енергетична безпека підприємства» у доктрині міжнародного права. Виявлено існуючі проблеми у забезпеченні енергетичної безпеки, які пов'язані із специфікою електроенергії.  Виокремлено індикатори енергетичної безпеки  підприємства: енергоємність економіки; рівень тіньового споживання паливо-енергетичних ресурсів; рівень інвестування підприємств паливно-енергетичного комплексу; рівень оновлення основних засобів підприємств та інші. Запропоновано власний підхід та структурні елементи визначення економічної безпеки.

Ключові слова: енергетична безпека, підприємство, проблеми, євроінтеграція.

The article singles out new approaches to the interpretation of the essence of the concept of "energy security company" in the theory of international law. Revealed the existing problems in ensuring energy security related to the specific electricity. Author determined indicators of energy security company: energy intensity; gray level consumption of fuel and energy resources; level of investment of the fuel and energy complex; level of fixed assets and other businesses. A proper approach and structural elements of the definition of economic security.

Keywords: energy security, enterprise problems, European integration.

Вступ. Розвиток енергетики є одним з вирішальних чинників, який впливає на  економіку держави та рівень життя населення. Важливою проблемою, поставленою перед Європейським Союзом (далі – ЄС), а, отже, і Україною як країною, що прагне в ньому членства, є питання забезпечення енергетичної безпеки. Стабільне функціонування суспільства значною мірою залежить від надійності та ефективності інфраструктури постачання електроенергії, що є пріоритетним завданням для економіки. Електроенергетика України забезпечена достатніми потужностями для генерації енергії та розгалуженою мережею постачання, проте проблемні аспекти, викликані недосконалістю державного управління і регулювання, диспропорціями цін на ринку електроенергії, непрозорістю відносин у енергетичній сфері, призводять до її кризового стану, що виявляється сьогодні у технологічній відсталості та зношеності основних фондів, що негативно впливає на ефективність роботи галузі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичній розробці питань, пов’язаних з дослідженням економічної безпеки підприємства, багато уваги приділяли О. В. Ареф′єва, Г. А. Андрощук, М. М. Єрмошенко, Т. С. Клебанова, Г. Б. Козаченко, А. В. Крисін, Т. Б. Кузенко, В. І. Мунтіян, Є. А. Олєйніков, В. С. Пономаренко, В. Л. Тамбовцев, М. Я. Швець, С. М. Шкарлет. Разом з тим, практично відсутній єдиний підхід до розуміння категорії «енергетична безпека підприємства», остаточно не виокремлено структурні складові даного поняття.

Постановка завдання. Основна мета дослідження – на основі аналізу зарубіжного та вітчизняного досвіду виокремити проблемні аспекти забезпечення енергетичної безпеки сучасних підприємств.

Результати дослідження. У доктрині міжнародного права особливістю є одночасне використання двох термінів в контексті енергетичної безпеки  – «energy security» і «security of energy supply» [1, с. 157]  Термін «energy security»  означає дії, спрямовані на забезпечення фізичного захисту об’єктів енергетики та інфраструктури, у першу чергу від терористичних актів, що власне і передбачає вузьке тлумачення [2, с.62–63]. Проте найбільш поширеним у ЄС є використання терміна «security of energy supply», який перекладається як «стійкість енергопостачання», відзначається, що «надійність поставок в енергетиці має бути націлена на забезпечення... безперервного фізичного надходження енергоносіїв на ринок за цінами, доступними для всіх споживачів (як приватного сектора, так і промисловості) ...» [3, с.9].

Під енергетичною безпекою необхідно розуміти стан забезпечення економіки та населення джерелами енергії, який характеризується надійними, технічно безпечними та екологічно прийнятними умовами надходження паливно-енергетичних ресурсів [4, с.110].

Енергетична безпека включає наступні індикатори: енергоємність економіки; рівень тіньового споживання паливо-енергетичних ресурсів; рівень інвестування підприємств паливно-енергетичного комплексу; рівень оновлення основних засобів підприємств паливно-енергетичного комплексу; частка домінуючого паливного ресурсу у споживанні ПЕР; частка імпорту газу з однієї країни у загальному обсязі його імпорту; частка імпорту нафти з однієї країни у загальному обсязі його імпорту; частка власних джерел у балансі ПЕР.

Енергоємність валового внутрішнього продукту – узагальнюючий макроекономічний показник, що характеризує рівень витрат паливно-енергетичних ресурсів на одиницю виробленого валового внутрішнього продукту та є однією з фундаментальних характеристик для економіки кожної країни [5, с.147]. Енергоємність ВВП визначається як відношення загальних обсягів споживання паливно-енергетичних ресурсів виробничою та невиробничою сферами до ВВП країни за певний період. За даними статистичного огляду світової енергетики енергоємність світового ВВП та ВВП України у (кг нафтового еквіваленту/$) складає у 2010 р. 0,19 та 0,39 відповідно[6, с.148]. За іншими розрахунками енергоємність ВВП України  (кг умовного палива) зменшується та у 2013 р. складає 0,613 . У той же час у цей показник у (кг н. е./$) у різних країнах складав (на кінець 2010 р.): Польщі – 0,13; Німеччині – 0,108; США – 0,155; Франції – 0,117; Китаї – 0,23; Японії – 0,116.

Таблиця 1

Енергоємність ВВП в Україні та країнах світу в перерахунку на умовне паливо в показниках нафтового еквіваленту (н.е.) та обсяги виробництва ВВП на одну особу населення

Регіон, країна

Енергоємність ВВП

(кг н.е./дол. США)

ВВП на 1 особу населення, тис. дол. США

Світ в цілому

0,31

-

Європейський Союз

0,27

-

Японія

0,20

29,96

Франція

0,24

27,74

Німеччина

0,25

26,18

США

0,34

31,75

Польща

0,47

4,10

Російська Федерація

0,90

1,94

Україна

0,98

0,83

Джерело: складено автором на основі [7]

Провівши аналіз та порівнявши статистичні дані енергоємності ВВП України з даними країн світу, ЄС, США та Російської Федерації, можна зробити висновок, що енергоємність ВВП України є надвисокою. Необхідно відзначити, що в світовому вимірі найбільшу енергоємність економік, як правило, мають сировинні країни, що володіють значними запасами енергетичних ресурсів, а найменшу розвинуті країни, що є імпортерами палива. Висока енергоємність ВВП викликана екстенсивним розвитком економіки України в минулому, і як наслідок технологічної відсталості та нераціональної галузевої структури національної економіки.

Особливості електроенергії як енергоносія зумовлюють специфіку забезпечення енергетичної безпеки, функціонування ОЕС України та ринку електроенергетики в цілому:

По-перше, процеси виробництва і споживання електроенергії є одночасними і безперервними. Ринок електроенергії нормально функціонуватиме винятково за умови, що постійно забезпечується баланс виробництва і споживання. Змінне навантаження призводить до необхідності оперативних заходів балансування, яке можливе при різних режимах роботи енергетичних потужностей: базових, які характеризуються постійною потужністю, та маневрових, які змінюють обсяг виробництва електроенергії. Маневрові потужності розподіляються на пікові (витримують максимальне навантаження) та напівпікові (здатні до помірних змін протягом доби).

По-друге, фізично не можливо створити запаси електроенергії, що призводить до необхідності забезпечення резервів палива, потужностей та пропускної здатності електромереж. Величина резервів підлягає нормуванню, а витрати на їх підтримання  відображаються у вартості електроенергії.

По-третє, виникає складність у прогнозуванні споживання та виробництва електроенергії внаслідок коливань попиту залежно від низки чинників (часу доби, днів тижня, сезону).

По-четверте, жорсткий зв'язок електроенергії та мережі передачі, що спричиняє втрати електроенергії під час її транспортування (довжина ліній зумовлює кількість втрат; припустимими вважаються втрати на рівні 4-5%, максимально можливими – 10% обсягу електроенергії). Зростання втрат електроенергії залежно від відстані зумовлює необхідність створення регіональних енергосистем, які є частиною ОЕС України. Проте мережеві обмеження є однією з головних перешкод при необхідності інтеграції регіональних ринків електроенергії.

Транспортування та розподіл електроенергії здійснюється магістральними мережами протяжністю близько 23 тис. км та розподільними (локальними) мережами (понад 890 тис. км повітряних і кабельних ліній). Магістральні електромережі перебувають в оперативному та технологічному управлінні ДП НЕК “Укренерго”. Розподільні (локальні) мережі належать енергопостачальним (розподільним) компаніям різних форм власності, яких на цей час налічується 29 (25 “обленерго”, компанії Київенерго, ТОВ “Луганське енергетичне об’єднання (ЛЕО)”, ТОВ “Сервіс-Інвест” і ДП “РЕМ”). Ці компанії забезпечують транспортування і продаж електроенергії споживачам. Обладнання електромереж характеризується високим рівнем зношеності, що зумовлює значні витрати електроенергії на її транспортування [8, с.4-16].

По-п'яте, застарілість обладнання призводить до неефективності роботи електростанцій (63,8% енергоблоків знаходяться за межею фізичного зносу; 27,8% наближаються до неї, а решта, 8,3 %, – до межі розрахункового ресурсу). Найбільш критичною є ситуація у галузі теплової енергетики, оскільки основна частина ТЕС і ТЕЦ вводилася в експлуатацію в період до 1970 року. Залишковий робочий ресурс енергоблоків ТЕС становить 5-15 років, а деяких – лише 3-5 років [9].

По-шосте, генеруючі підприємства забезпечені власними паливними ресурсами приблизно на 60%. Близько 40% ресурсів імпортується переважно з Росії (природний газ та ядерне паливо). ТЕС і ТЕЦ України використовують вугілля неналежної якості, що викликає  значний рівень шкідливих викидів у довкілля, який перевищує нормативи ЄС від 5 до 30 разів.

Висновки. Проблемними місцями у розвитку енергетики України є, насамперед, висока енергоємність ВВП країни, що є характерним для країн з перехідною економікою, нераціональна структура споживання паливно-енергетичних ресурсів в залежності від регіонів, стала тенденція до зменшення видобутку власних ресурсів, що спричиняє підвищення енергетичної залежності країни. З огляду на зазначені проблеми пріоритетним напрямком подальших досліджень з проблематики електроенергетики є забезпечення енергетичної безпеки держави і окремих підприємств, що займаються як генерацією електроенергії, так і її передачею кінцевому споживачу.

Література

1. Energy Law in Europe / ed. by M. Roggenkamp, A. Ronne, C. Redgwell, I. Del Guayo. – Oxford : Oxford University Press, 2001. – 235 p.

2. Селиверстов С. С. Энергетическая безопасность Европейского союза (международно-правовые аспекты). – М. : Финансовый контроль, 2007. – 208 с.

3. Green Paper. Towards a European Strategy for the security of energy supply. – Luxembourg : Office for Official Publications of the European Communities. - 2001. – 15 p.

4. М. Ю. Харазішвілі. Прогнозування індикаторів, порогових значень та рівня економічної безпеки України у середньостроковій перспективі; аналіт. доп./ Ю.М. Харазішвілі, Є.В. Дронь. – К.: НІСД, 2014. – 117 с.

5. Герасимчук І. С. Методика аналізу енергоефективності паливно-енергетичного комплексу України / І. С. Герасимчук, М. М. Мітрохович. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/PORTAL/natural/Nt/2009_1/Stati/5.pdf

6. BP Statistical Review of World Energy June 2011 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.bp.com/assets/bp_snternet/globalbp/globalbp

7. Аналітична записка "Використання енергозберігаючих технологій в країнах ЄС : досвід для України" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua
/articles/262/

8. Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Розумкова / Національна безпека і оборона. – №6 (135). – 2012.– С.4-16.

9. Аналіз регуляторного впливу до проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про електроенергетику» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mpe.kmu.gov.ua/fuel/doccatalog/document?id=157299.