Розмір шрифту: 

Розглянуто роль інноваційного менеджменту у забезпеченні синергетичного ефекту у виробничо–економічних системах в умовах динамічних змін у зовнішньому середовищі. Визначено характер утворення синергетичного ефекту в процесі поєднання потенціалу інновацій та можливостей підприємства. Подано модель оптимізації інноваційної програми підприємства, що має на меті отримання синергетичного ефекту від сумісного впровадження нововведень та враховує інтереси і ресурсні обмеження регіону, де розташоване підприємство.

Ключові слова: конкурентоспроможність, ефективність, синергетика, інновації, менеджмент.

The role of innovation management in creating synergies in production and economic systems in the conditions of dynamic changes in the environment is considered. The character of the formation of a synergistic effect when combined capacity of innovation and enterprise capabilities is defined. The model of optimization innovation program, which aims to achieve synergies from joint innovation and takes into account the interests and resource constraints of the region placement company is submitted.

Key words: competitiveness, efficiency, synergy, innovation and management.

 

Вступ. Стагнація інноваційної діяльності на більшості підприємств України свідчить про відсутність у них стратегій, адекватних динамічним змінам у зовнішньому середовищі. Реформування менеджменту на основі підвищення ролі його інноваційної компоненти лишається актуальною проблемою за умов слабкої конкурентоспроможності підприємств України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В рамках дослідження проблеми слід насамперед згадати праці Й. Шумпертера, Г. Хакена, М. Портера. Й. Шумпетер уявляв економічний розвиток як «окреме явище цілком відмінне від того, що можна спостерігати в економічному колообігу, чи в прагненні до рівноваги. Це спонтанні й дискретні зміни у шляхах перебігу економічного життя, порушення рівноваги, які назавжди змінюють і замінюють попередній стан рівноваги» [1, с. 73–74].

Паралельно з розвитком інноваційної теорії отримала поштовх міждисциплінарна наука про синергетику [2]. Засновник цього напрямку Г. Хакен висловив припущення про необхідність застосування синергетичних підходів в економічній сфері, особливо під час так званих «фазових переходів». В окремих публікаціях зроблені спроби надати інтерпретацію «фазових переходів» в економіці і соціальній сфері [3–4], проте автори не ставили за мету надати конкретні рекомендації щодо застосування синергетичних підходів.

Фундаментальна робота М.Портера [5] присвячена обґрунтуванню стратегії виходу з кризи галузей, що знаходяться на завершальній стадії життєвого циклу, та шляхам підвищення конкурентоспроможності економіки шляхом кластеризації. Рекомендації М.Портера можуть бути використані на мікрорівні за умов формування ефективної системи менеджменту.

Методологічною основою запровадження системно–синергетичного підходу на підприємствах можуть також слугувати попередні праці авторів даної статті щодо вдосконалення управління інноваціями і синергетичного підходу до забезпечення економічної та інноваційної безпеки держави [6–9].

Дана стаття присвячується ролі інноваційного менеджменту на підприємствах у забезпеченні синергетичного ефекту в умовах динамічних змін у зовнішньому середовищі, а також визначенню природи синергетичного ефекту в процесі поєднання потенціалу інновацій та підприємства.

Постановка завдання. Мета статті полягає в обґрунтуванні моделі оптимізації інноваційної програми підприємства, яка орієнтована на отримання синергетичного ефекту від сумісного впровадження нововведень і враховує інтереси та ресурсні обмеження регіону, де розташоване підприємство.

Результати дослідження. Метою інноваційного менеджменту є забезпечення надійної конкурентоспроможності підприємства у перспективному періоді та підтримання готовності під час «фазових переходів» (радикальних змін) швидко адаптуватися до них, а в разі кризи – вийти з неї з найменшими втратами та новими можливостями. Саме цим відрізняється інноваційний менеджмент від інших видів менеджменту, які спрямовані, насамперед, не забезпечення рентабельності у поточному періоді.

Специфічна мета інноваційного менеджменту вимагає формування на підприємстві перспективного «портфелю ідей», постійної актуалізації цього портфелю та оптимізації інноваційної програми для умов конкретного підприємства, виходячи з його стратегічного профілю, галузевих особливостей, природних ресурсів, переваг і обмежень регіону, особливостей ринків збуту.

Синергетичний ефект утворюється в результаті взаємного підсилення впливу факторів, успадкування попередніх ефектів та переваг підприємства і регіону його розташування. Інновація має органічно вписатися в умови функціонування підприємства, що забезпечується відповідними функціями інноваційного менеджменту. Слід враховувати, що термін вичерпання ефективності нововведень коливається в значних межах і залежить від типу нововведення та його потенціалу. Дуже часто необхідність оновлення виробництва виникає саме тоді, коли фінансові результати є високими і складається враження, що підприємство може надалі існувати у традиційному вигляді. Завдання інноваційного менеджера за таких умов полягає в тому, щоб переконати фінансових менеджерів і керівництво у необхідності змін.

Синергетичний ефект від сумісного впровадження різноманітних нововведень закладається в процесі розробки програми науково–технічного розвитку, після формування бізнес–планів нововведень, рекомендованих до впровадження технічним та іншими підрозділами. Для порівняння ефективності варіантів нововведень обираються еталони з числа найбільш прогресивних зразків нової техніки і технології (з урахуванням можливостей придбання техніки за кордоном, виробництва її за ліцензією або спільного виробництва). Витрати і результати різних років розрахункового періоду підлягають дисконтуванню, тобто приведенню до загального для всіх варіантів розрахункового року. У якості розрахункового року, як правило, обирається ранній для усіх варіантів календарний рік, який передує початку випуску чи використання у виробництві нової технології або техніки.

При плануванні інноваційної діяльності необхідно враховувати, що в ринкових умовах навіть результати основного виробництва важко передбачити, не говорячи вже про результати нововведень. Тому формування інноваційної програми вимагає нових підходів, що передбачають вибір оптимального варіанта інноваційної діяльності у взаємозв’язку з реальними можливостями й обмеженнями виробництва.

Варіантна розробка плану здійснюється з орієнтацією на найкращі техніко–економічні результати, що можуть бути отримані шляхом паралельного впровадження новин різного типу, що взаємодоповнюють одна одну і таким чином забезпечують синергетичний ефект. Для оптимізації плану доцільно застосовувати модель лінійного програмування, що має функцію цілі:

(1)

при обмеженнях:

 

де – річний економічний ефект на одиницю обсягу впровадження і–го заходу;

– приріст обсягу впровадження і–го заходу;

– загальна кількість заходів, відібраних для плану;

D  – зниження собівартості на одиницю впровадження і–го заходу;

D – завдання щодо сумарного зниження собівартості від впровадження НТД;

D – приріст прибутку на одиницю обсягу впровадження і–го заходу;

D – завдання щодо сумарного приросту прибутку від впровадження НТД;

D  – умовне зменшення чисельності на одиницю обсягу впровадження і–го заходу;

DQ – заплановане відносне зменшення чисельності від впровадження НТД;

D  – економія матеріальних ресурсів певного виду на одиницю впровадження і–го заходу (обмеження може бути розгорнуте по всіх найбільш дефіцитних для даного підприємства видах матеріальних ресурсів);

D – завдання щодо економії відповідного ресурсу;

–   витрати на одиницю впровадження і–го заходу;

–  ліміт фінансування плану нововведень;

, – мінімальний і максимальний обсяги впровадження НТД.

Після виявлення оптимальних обсягів впровадження науково–технічних досягнень може бути встановлена черговість запуску нововведень для отримання ланцюгового ефекту по всіх ланках виробничо–економічної системи.

Значення синергетичного підходу посилюється під час «фазових переходів» (радикальних змін), коли виникає нова сукупність ризиків і, водночас, нова комбінація можливостей. Швидке реагування на ці ризики вимагає пошуку шляхів об’єднання зусиль різних підрозділів підприємства.

В рамках синергетичного підходу слід звернути увагу на різноманітні форми кооперації з іншими підприємствами, оскільки кооперація є основним джерелом синергетичного ефекту. Такими формами кооперації виступають аутсорсинг, аутстафінг, толінг, франчайзинг і т. п. Наприклад, кооперація з іншими підприємствами щодо постачання комплектуючих дозволяє швидко розпочати виробництво кінцевої продукції і, водночас, будувати технологічну нитку у зворотний бік від складального цеху до первинного переділу, формуючи таким чином власне виробництво із замкненим циклом.

Висновки. Системно–синергетичний підхід до організації інноваційного менеджменту забезпечує наступні переваги:

-     усвідомлення комплементарності всіх факторів розвитку;

-     узгодження стратегічних і поточних пріоритетів розвитку;

-     використання потенціалу складних систем шляхом раціонального розподілу праці, розподілу ризиків, кооперації елементів систем;

-     погодження фінансових та інноваційних критеріїв розвитку;

-     відбір та успадкування раціональних елементів минулого досвіду;

-     накопичення потенціалу для переведенням системи у новий стан;

-     завчасна підготовка до радикальних змін (фазових переходів);

-     можливість налагодження державно–приватного партнерства;

-     участь у кластерах з метою використання регіональних переваг;

-     використання можливостей самоорганізації системи;

-     забезпечення експоненціального зростання за рахунок інновацій;

-     використання можливостей диверсифікація видів діяльності;

-     запуск ланцюгового ефекту новацій по всьому виробничому циклу.

Подальші дослідження з проблем синергетичного ефекту інноваційного менеджменту мають бути спрямовані на розробку інтегральної оцінки сумісного впливу факторів; на вивчення коефіцієнтів еластичності впливу кожного з факторів та співвідношень між факторами; на розробку методів прогнозування життєвого циклу підприємств та оцінки тривалості окремих стадій цього циклу за допомогою синергетичних підходів.

Література

1. Йозеф А. Шумпетер. Теорія економічного розвитку: Дослідження прибутків, капіталу, кредиту, відсотка та економічного циклу / пер. з англ. В. Старка. – К.: Видавничий дім»Києво–Могилянська академія», 2011. – 242 с.
2. Хакен Г. Синергетика. – М.: Мир, 1980. – 406 с.
3. Люлёв А.В. Интерпретация фазовых переходов в экономических системах // Механізм регулювання економіки. – 2007. – №3. – С. 179–184.
4. Бойко–Бойчук Л. Синергетика як методологічний підхід у дослідженнях соціальних наук [Текст] / Л. Бойко–Бойчук // Людина і політика. – 2003. – № 5. – С. 56–63.
5. Портер М. Конкуренція.: Пер. с англ. – М.: Издательский дом «Вильямс», 2006. – С. 135–157.
6. Сухоруков А.І. Управління інноваціями / Сухоруков А.І., Недашківський М.М., Данілов О.Д., Сухорукова О.А. – К.: «Видавничий дім Комп’ютерпрес». – 2003. – 206 с.
7. Сухоруков А.І. Національна економічна безпека (навчальний посібник) / Сухоруков А.І., Мошенський С.З., Петрук О.М. – Житомир: ПП “Рута”, 2010. – 384 с.
8. Сухоруков А.І. Синергетичні аспекти забезпечення економічної безпеки держави // Вісник ТНЕУ. – 2009. – №2. – С.23–36.
9. Сухоруков А.І. Синергетичний механізм формування системи економічної безпеки держави / А.Сухоруков, Д. Остапчук // Економічний часопис – ХХІ. – 2014. – №1–2. – С.19–22.