Автор дослідив основні положення, що містяться у працях вітчизняних і зарубіжних вчених, які працювали над різними аспектами проблематики правосвідомості. Проаналізувавши доктринальні доробки вчених, визначивши філософський зміст правосвідомості, автор зазначив про суттєву трансформацію концепції правової свідомості. Автор визначив вплив та взаємозв’язок правосвідомості з певними аспектами розвитку підприємства.

Ключові слова: правова свідомість, трансформація правової свідомості, філософський зміст правової свідомості, інноваційний розвиток підприємства.

The author examined the main provisions contained in the works of local and foreign scientists working on different aspects of the problem of legal consciousness. After analyzing the doctrinal work of scientists, defining philosophical meaning of legal consciousness, the author noted the significant transformation of the concept of legal consciousness. The author defined relationship and influence of legal consciousness of certain aspects of the enterprise.

Keywords: legal consciousness, transformation of legal consciousness, legal consciousness philosophical sense, innovative development company.

Вступ. Сучасні процеси соціально-економічної трансформації  в Україні  зумовлюють важливість визначення філософського змісту правової свідомості, вивчення динаміки трансформації правосвідомості та причин такої трансформації, взаємозв’язку правосвідомості з інноваційним аспектом розвитку підприємства. Оскільки розвиток підприємства в певних випадках цілком залежить від свідомості його працівників та керівництва загалом, та правової свідомості зокрема, постає необхідність виокремити напрями такої залежності та враховувати зазначене при розробці концепції розвитку підприємства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Під час наукового дослідження поняття правової свідомості, а особливо трансформації її філософського змісту, насамперед слід назвати наукові доробки дореволюційних вчених: В.Ільїна і П. Новгородцева, які розглядали правосвідомість як явище релігійно-правове, котре має доленосне значення для країни в період перебування в кризовому стані; радянських вчених: Л. Мамута, О. Семітка, які використовували правосвідомість як категорію історичного матеріалізму, як елемент надбудови над економічним базисом суспільства; сучасних вітчизняних науковців, які займалися методологічними проблемами дослідження соціально-філософського змісту правосвідомості: С.Алексєєва, В.Бачініна, А.Бєлобородова, В. Малахова, М. Мамардашвілі, В.Нерсесянца, О.Певцову, Д. Сочнєва, Ю. Тихонравова, К. Федоренка, М. Цимбалюка, В. Шкоду, які в своїх працях правосвідомість розглядали саме як органічну складову соціальної філософії як філософії історії, визначеної у нормах права.

Відзначимо, що дослідження різних аспектів правосвідомості проводилось такими вченими, як: В. Демічева (поняття, функції, система та значення правосвідомості); І. Голосніченко (правосвідомість і правова культура); В. Головченко, С. Сливка (проблеми формування правосвідомості та правового виховання); П. Рабінович, А. Ратінов, В. Камінська (права людини і громадянина); В. Сокуренко (права та свободи людини і громадянина); В. Семенов (актуальні проблеми теорії правосвідомості); В. Чефранов (правова свідомість як різновид соціального відображення); А. Шепелев (проблеми зміни правової свідомості).

Постановка завдання. Пропонуємо розглянути зв'язок права та правової свідомості в момент та після їхньої трансформації в розумі суспільства. Зазначимо, що філософський зміст правосвідомості трансформувався разом зі змістом права та правосвідомості як правових категорій.

Результати дослідження. У середині 70-х років ХХ століття радянська інтерпретація права як сформульована в законі воля пануючого класу, була піддана критиці і вітчизняними юристами. Тоді були поставлені під сумнів всі чотири елементи тлумачення марксистсько-ленінського визначення права: панування одного класу над іншим у сучасному суспільстві; суто державне походження права, в тому числі і права людини; повний збіг права і закону, верховенство держави над правом. Ця критика була пов’язана з започаткуванням демократичних настроїв серед вчених і формуванням окремих рис правової держави.

Правосвідомість, як система знань, поглядів, уявлень і почуттів з приводу чинних або бажаних правових норм, а також діяльності, пов’язаної з правом, безпосередньо спирається на певну концепцію права. Тобто, «правосвідомість – це право у тому вигляді, як воно відбивається у свідомості людини, це специфічна форма суспільної свідомості, система понять, переконань, поглядів, уявлень, почуттів і дій з приводу чинного або бажаного права» [3, с. 15].

У свою чергу, різноманітні погляди на право і правосвідомість є відображенням історично конкретних соціальних проблем і одночасно варіантом їх розв’язання. Демократичні перетворення, що відбулися у нашій країні, суттєво вплинули на зміст права і правосвідомості як у позитивному розумінні, так і негативному. Зокрема, йдеться про те, що зміст права здебільшого тлумачиться з точки зору його безпосередньої користі, як знаряддя підвищення життєвого рівня, у контексті юридичного романтизму та юридичного утилітаризму.

Такий погляд на право, правову реальність безпосередньо впливає і на зміст правосвідомості. Так очікування автоматичного підвищення життєвого рівня від впровадження демократії, правових форм регулювання суспільних відносин, що складає ідеологію юридичного романтизму та юридичного утилітаризму, оволоділи свідомістю не тільки пересічних громадян, а й частиною посадових осіб і професійних політиків. Право, закон в юридичному романтизмі розглядаються як необхідна і достатня умова для забезпечення безбідного існування людини, обов’язкового підвищення її матеріального добробуту.

Юридичний утилітаризм також ставить зміст права у залежність від загальної користі, підвищення матеріального добробуту населення. Головним критерієм розвитку суспільства юридичні утилітаристи вважають високий рівень життя, зростання матеріального добробуту населення, а всі інші гуманітарні цінності замикаються на обґрунтуванні переваг рентабельної економіки. Можливо тому правосвідомість частини українських громадян до цього зорієнтована на повернення до радянського «порядку», контрольованого та регламентованого державою мінімуму матеріального добробуту, яка адміністративними методами забезпечувала б «всім» «соціалістичну справедливість» [7, с. 17-18].

Україна знаходиться на початковому етапі реформування суспільних відносин і тому право, правова свідомість, як жива матерія високого духу, повертається до нас тим боком, яким раніше не надавали значення. Їх можна розглядати як інструмент всебічної демократизації суспільства та необхідну умову забезпечення свободи.  З погляду філософії права, право розглядається як міра людської свободи, як розрізнення права і закону, що є недостатнім для юриспруденції і  майже непридатне для використання у безпосередній практиці для вирішення правових питань. Для юриспруденції право є системою норм, що мають бути забезпечені особливими методами, включаючи й примус. Між ними може виникнути колізія: з одного боку – між абстрактними підходами філософії права до загальних правових цінностей і більш конкретними вимогами різних галузей діючого права; з іншого – між глобальністю проголошених цінностей та їх конкретним правовим втіленням, неоднаковим у різних умовах, різних країнах при єдності визнаних принципів [7, с. 17-18].

Право – соціальна гарантія свободи, суспільно визнаної особистої автономії людини. І хоч право виникло давно, але як «повністю слугувати особистості, її самореалізації воно починає тільки в умовах розбудови громадянського суспільства» [2, с. 312-313]. Право є простором для професійної, господарської, громадянської та політичної активності кожного члена суспільства. Гуманістичне право, вважає С.С.Алексєєв, «утворює основу всієї національної юридичної системи і покликане визначати зміст, і напрямки діяльності законодавчих, виконавчих, правоохоронних органів з усіх питань, на які так чи інакше розповсюджуються права людини» [1, с. 136].

З погляду філософії правосвідомість у найпоширенішому вигляді формулюється так: «це уявлення і поняття, що виражають ставлення людей до чинного права, знання міри в поведінці людей з погляду прав і обов’язків; це правові теорії, правова ідеологія» [6, с. 723]. У ньому окреслені найсуттєвіші ознаки правової свідомості, але таке визначення не охоплює собою тих ознак, що розкривають сутність правосвідомості з точки зору філософії права.

У філософії права більш детально розглядається правосвідомість. Одним із визначень є: «сукупність правових почуттів, уявлень і установок (змістів), що виражають ставлення людей до дійсного права і визначають орієнтацію особистості у сфері правової реальності» [5, с. 127]. Тут визначення правосвідомості (загалом правильне, але неповне) дається через перерахування її структурних елементів.

Визначення правосвідомості у контексті розбудови демократичної правової держави дає Е. Соловйов: «Правосвідомість – це орієнтація на ідеал правової держави, який має безумовний характер і в цей момент визначає практичну поведінку людини як громадянина. Це означає, що хоч правової держави ще не існує, але людина починає жити так, начебто правова держава вже існує. Вона зобов’язується виконувати такі установи (чи хоч би декларувати), які відповідають поняттю народного суверенітету, демократії, строгого права, і відмовляється виконувати неправові (тоталітарні, адміністративно-командні) вимоги та постанови» [4, с. 128].

У сучасних умовах розвитку українського суспільства правосвідомість – це насамперед нове правове мислення, охоплює систему уявлень, правових знань, ідей, оцінок, почуттів людини та окремих соціальних груп про демократичне право, законодавчі акти, практику реалізації правових норм, правомірність або протиправність тих чи інших вчинків, рішень тощо.

Саме таким чином сформоване мислення, що спирається на право, правомірну поведінку, демократичні методи управління та обов’язковість законодавства, створює передумови для розвитку підприємства. Інноваційний розвиток підприємства передбачає запровадження певних нових технологій та інноваційної техніки. Цей процес, безумовно, повинен бути здійснений в межах діючого права та законодавства. Сучасний філософсько-правовий зміст правосвідомості, якщо він застосований на підприємстві, дозволяє цьому підприємству здійснювати певні інновації в межах як філософського, так і формально-юридичного права.

Висновки. Враховуючи вищеназвані провідні риси, ознаки правосвідомості можна дати таке визначення правосвідомості, що відповідає контексту дослідження. Правосвідомість – це філософська-правова категорія, що відображає ставлення людей до права, правового способу життя, правових почуттів, переконань, вольових установок; вона виробляє оцінку діючої в суспільстві правової теорії та юридичної практики, визначає можливі шляхи їх вдосконалення, виходячи з вимог природного права, загальнолюдських цінностей, прав і свобод людини і громадянина.

Таким чином, тут враховані,  по-перше, принципи природного права; по-друге, ставлення людей до діючого позитивного права і існуючої правової дійсності; по-третє, правові знання, почуття, переконання та вольові установки до практичної діяльності. Правосвідомість поєднує в собі усвідомлення установлених у суспільстві формальних меж правомірного і неправомірного і відношення до них громадян, що оцінює і зіставляє свої цінності, потреби, надії з можливостями і обмеженнями, які закладені в праві, у сукупності знань і оцінок, як стосовно самого права, так і опосередковуючих його соціальних інститутів (держави, законів, правопорядку тощо).

Література:

1. Алексеев С.С. Философия права: История и современность. Проблемы. Тенденции. Песпективы. НОРМА. – М.,  1999. – 329 с.
2. Максимов С.И. Правовая реальность: опыт философского осмысления.– Х., Право. 2002. – 327 c.
3. Менюк О.А. Правова культурі і підприємництво. – К., Оріони 2003.– 249 с.
4. Соловйов Е. Намордник для Левіафана. (про першопочатковий та вічний сенс суворо правової норми) / Е .Соловйов // Політична думка. – 1999. –№ 1–2. – С. 120-139.
5. Ткаченко Т.С. Моральна деформація співробітників ОВС // Міжвузівський збірник  наукових праць. МВС України.  –К., 1995. – С.104-115.
6. Філософія права: Навчальний посібник. За загальною редакцією М.В.Костицького, Б.Ф.Чміля. – К., Юрінком Інтер. 2000. – 334 с.
7. Цимбалюк Михайло Михайлович. Формування правосвідомості громадян в процесі розбудови громадянського суспільства : Дис... канд. наук: 12.00.12 – 2004. – С. 17-18.