Наукові конференції України, VІIІ Всеукраїнська науково-практична конференція «Сучасні підходи до управління підприємством»

Розмір шрифту: 
ПІДВИЩЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ АКТИВНОСТІ ВІТЧИЗНЯНИХ ПІДПРИЄМСТВ ЯК ФАКТОР КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
Жанна Михайлівна Жигалкевич, В.А. Горобець

Остання редакція: 2015-04-22

Тези доповіді


Вступ. У сучасних умовах інноваційна діяльність набуває все більшого значення підвищення конкурентоспроможності українських підприємств. Це є важливий інструмент конкурентної боротьби та однією з основних складових ефективної стратегії підприємства. Багато дослідників відзначають значне підвищення ролі «технологічного» чинника для економічного розвитку. Рівень розвитку науки, нових технологій, наукомістких галузей, інноваційна активність компаній, участь у міжнародній науково-технічній кооперації формують основу сталого економічного зростання. Орієнтація на інновації є необхідною умовою конкурентоспроможності країни на світовій арені та формування внутрішнього ринку країни. Отже, постає необхідність розробки механізмів, що активізують інноваційні процеси на підприємствах.

Аналіз останніх досліджень і публікацій Проблемам інноваційної діяльності як факторам підвищення конкурентоспроможності підприємств присвячено значна кількість наукових праць вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів: Стеченка Д., Скібіцького О., Терещенко О., Гальчинського А., Гейця В., Кінаха А., Семиноженка В., Чернявського А., Алюшиної Н., Василенко В., Котлера Ф., Портера М. тощо. Проте багато аспектів, які стосуються активізації інноваційної діяльності як фактора підвищення конкурентоспроможності підприємств, поки що не мають достатнього теоретичного обґрунтування і потребують широкого спектра спеціальних наукових досліджень.

Постановка завдання. Метою роботи є вивчення та розвиток методичних підходів щодо розвитку інноваційної активності як фактора підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств.

Для досягнення мети у статті мають бути розв’язані наступні завдання:

-     дослідити сутність інноваційної активності як фактора підвищення конкурентоспроможності підприємств;

-     проаналізувати рівень інноваційної активності українських підприємств

-     виділити основні етапи планування бізнес-процесу «інноваційна активність» на підприємствах

-     розробити алгоритм впровадження планування бізнес-процесу «інноваційна активність».

Результати дослідження. Конкуренція – головний механізм ефективного функціонування і розвитку ринкової економіки. За відсутністю конкуренції і виробництва конкурентоспроможної продукції економіку не можна віднести до ефективної, а її зростання стабільним. Це азбука економічної теорії і практики. Заклики до вітчизняного товаровиробника високими митними бар’єрами, квота на імпорт і т.п. це ознака виробництва ним неконкурентоспроможної продукції, неспроможності конкурувати з іноземними фірмами [1].

З досвіду розвинутих країн можна стверджувати, що інноваційна діяльність підприємств набагато більш ефективний засіб у конкурентній боротьбі, ніж всі традиційні методи. Інноваційна діяльність є загальновизнаним і суттєвим чинником становлення конкурентних переваг в економічному та суспільному розвитку. Вона включає в себе як фундаментальні, так і прикладні наукові дослідження, а також комплекс заходів для доведення отриманих результатів до стадії практичного використання. За такої діяльності інші способи вже не можуть грати істотної ролі. Тому конкурентоспроможність підприємства будь-якої організації в нестабільних умовах залежить від багатьох факторів і, насамперед, від управління і планування інноваційної активності. Причому сферою застосування останньої є не тільки технічні та технологічні складові виробництва, а й управлінські, фінансові, маркетингові, організаційні тощо.

Нині в Україні спостерігається істотне відставання у розвитку інноваційної активності, як в цілому в економіці, так і в окремих галузях і на окремих підприємствах, у тому числі високотехнологічних і середньотехнологічних, що істотно впливає на рівень конкурентоспроможності вітчизняних організацій і країни в цілому на світовому ринку. Тому, особливо важливим є питання розвитку інноваційної активності вітчизняних підприємств як фактора підвищення їх конкурентоспроможності.

В умовах ринкових відносин конкурентоспроможність характеризує ступінь розвитку суспільства. Чим вище конкурентоспроможність країни, тим вище життєвий рівень її жителів. Таким чином, перед українськими підприємствами стоїть проблема підвищення конкурентоспроможності фахівців, товарів, послуг, підприємств та інших об'єктів.

Основні характерні акценти підвищення такого явища як конкурентоспроможність наступні:

-     ефективне використання людських ресурсів;

-     ефективне управління фінансовими ресурсами;

-     управління якістю продукції на системному рівні.

Питома вага підприємств, що займаються розробками інновацій у 2013 році становила 13,6 %. Але спостерігається загальна тенденція підвищення інноваційної активності на вітчизняних промислових підприємствах. За останні 6 років цей показник зріс на 6,2%, але поки не досяг показника 2000 року. Динаміку розвитку інноваційної активності в Україні за період з 2000 року наведено у табл.1. [2].

Таблиця 1

Інноваційна активність України за 2000-2012 рр.

Питома вага підприємств, що займа-лися іннова-ціями

Загаль-на сума витрат

У тому числі за напрямами

дослід-ження і розроб-ки

у тому числі

Придбання інших зовніш-ніх знань

підготовка виробництва для впровадження інновацій

придбання машин обладнання та програмного забезпечення

інші витра-ти

Внут-рішні НДР

Зовні-шні НДР

 

%

млн.грн.

2000

18,0

1760,1

266,2

Х

Х

72,8

163,9

1074,5

182,7

2001

16,5

1979,4

171,4

Х

Х

125,0

183,8

1249,4

249,8

2002

18,0

3018,3

270,1

Х

Х

149,7

325,2

1865,6

407,7

2003

15,1

3059,8

312,9

Х

Х

95,9

527,3

1873,7

250,0

2004

13,7

4534,6

445,3

Х

Х

143,5

808,5

2717,5

419,8

2005

11,9

5751,6

612,3

Х

Х

243,4

991,7

3149,6

754,6

2006

11,2

6160,0

992,9

Х

Х

159,5

954,7

3489,2

563,7

2007

14,2

10850,9

986,5

793,6

192,9

328,4

Х

7471,1

2064,9

2008

13,0

11994,2

1243,6

958,8

284,8

421,8

Х

7664,8

2664,0

2009

12,8

7949,9

846,7

633,3

213,4

115,9

Х

4974,7

2012,6

2010

13,8

8045,5

996,4

818,5

177,9

141,6

Х

5051,7

1855,8

2011

16,2

14333,9

1079,9

833,3

246,6

324,7

Х

10489,1

2440,2

2012

17,4

1148 0,6

1196,3

965,2

231,1

47,0

Х

8051,8

2185,5

Джерело: складено на основі [2]

Серед основних проблем, які стримують інноваційну діяльність в Україні, можна виділити декілька: недосконала система нормативно-методологічного забезпечення та державної підтримки; відсутність системного підходу та єдиної науково-технологічної та інноваційної політики; недостатнє інформаційне забезпечення прийняття управлінських рішень.

Інноваційна активність підприємств багато в чому визначається ефективністю реалізації інноваційних процесів, які включають пошук, відкриття, розробку, удосконалення, освоєння, комерціалізацію нових технологій, продуктів, організаційних структур і методів організації праці, виробництва і управління. Ефективна реалізація інноваційних процесів, як зазначається у фаховій науковій літературі, пов'язана з об'єднанням у межах цілісної відтворювальної структури всіх елементів системи «наука–технологія–виробництво–споживання». Вона передбачає створення розгалуженої системи збутового сервісного обслуговування для стимулювання наукових досліджень і активізації винахідницької діяльності на основі підключення зворотних зв'язків в інноваційному процесі [3, c. 82].

Рівень інноваційної активності організацій визначається як відношення кількості підприємств, що здійснюють інновації хоча б одного типу: технологічні, організаційні, або маркетингові, до загальної кількості обстежуваних за певний період часу організацій. Якщо пояснювати інновації як інновації засновані на знаннях, то очевидна необхідність виділення в якості об’єкту управління в інноваційній сфері саме інноваційне сприйняття підприємств щодо нововведень. Тобто сприйняття результатів інтелектуального капіталу самої організації або інновацій, існуючих в інноваційній сфері. Вбачається, що такий підхід може вагомо підвищити інноваційну активність підприємств.

Методика планування інноваційної активності має відповідати методиці планування бізнес-процесу, а сама інноваційна активність може розглядатися в свою чергу як самостійний бізнес-процес підприємства одночасно визначаючий інтенсивність здійснення інноваційних перетворень у всіх внутрішніх бізнес-процесах підприємства [4, c. 46-50].

У методичному плані існує дві фундаментальні відмінності між традиційним підходом до планування та бізнес-плануванням:

-     при традиційному підході робиться спроба планувати існуючі процеси, який може навіть включати якісні і тимчасові критерії. Бізнес-планування передбачає формулювання абсолютно нових процесів, за допомогою яких компанія повинна досягти досконалості, вирішуючи фінансові завдання і виконуючи побажання споживачів. Якраз їх і здатне виявити планування інноваційної активності;

-     у бізнес-плануванні інновації, інноваційна діяльність, а відповідно, й інноваційна активність є невід'ємною частиною решти внутрішніх бізнес-процесів.

Алгоритм планування бізнес-процесу «інноваційна активність» повинен відповідати загальному алгоритму бізнес-процесу «інновації», який в свою чергу відповідає субпроцесам бізнес-процесу. Тому, враховуючи особливості планування інноваційної активності, особливості бізнес-процесу «інновації», алгоритм (блок-схему) планування бізнес-процесу «інноваційна активність» підприємства представлено на рис. 1.

Впровадження планування інноваційної активності дозволить організувати діяльність підприємства відповідно з сучасними підходами до управління. Згідно яких, інновації розглядаються як одна з головних складових внутрішніх бізнес-процесів, а послідовне виконання кожного з етапів планування створює передумови для інтенсифікації та підвищення ефективності інноваційної діяльності підприємства.

Вивчення ринку і вибір внутрішніх бізнес-процесів для активації інноваційної діяльності

 

Оцінка інноваційної активності внутрішніх бізнес-процесів підприємства

 

Організація впровадження бізнес-процесу «інноваційна активність»


Рис. 1. Блок-схема алгоритму планування бізнес-процесу «інноваційна діяльність

Досвід високо розвинутих країн показує, що підвищення конкурентоспроможності підприємств можливе лише на інноваційній основі, на максимальному використанні їх інноваційного потенціалу. Отже, вітчизняні підприємства мають врахувати цей досвід. Адже підвищення конкурентоспроможності ¾ це важливий інструмент конкурентної боротьби та однією з основних складових ефективної стратегії будь-якого підприємства.

Висновки. В процесі проведення наукового дослідження виявлено і доведено, що інноваційна діяльність набуває все більшого значення для підвищення конкурентоспроможності підприємств. Впровадження інновацій є перспективним напрямом розвитку конкурентоспроможності вітчизняних підприємств та економіки в цілому. Але існує ряд проблем щодо підвищення інноваційної активності серед виробництв, зокрема: відсутність належної державної підтримки інноваційної моделі розвитку; недосконалість інституційного та інфраструктурного забезпечення інноваційної діяльності; слабка підтримка вчених та науковців у сфері інноваційних розробок тощо. Зазначені проблеми є підставою для подальших досліджень у сфері підвищення інноваційної активності підприємств на основі удосконалення та розвитку інноваційної діяльності.

Література

1. Стеченко Д.М. Інноваційна політика підвищення конкурентоспроможності економік регіонів України [Електронний ресурс] / Д.М. Стеченко// Теоретичні та прикладні питання економіки. – Випуск 24. – Режим доступу: http://tppe.econom.univ.kiev.ua/data/2011_24/Zb24_14.pdf

2. Державний комітет статистики [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

3. Габитов А.Ф. Сущность инновационного процесса и основные этапы его исследования в экономической литературе / А.Ф. Габитов// Проблемы современной экономики, 2007. – 2 (22). – С. 82.

4. Шаронов А.Н. Управление инновационной активностью предприятия как ключевое направление повышения интенсивности инновационной деятельности// Вопросы новой экономики. – 2011. – № 4. – С. 46-50