У статті розглянуто проблеми екологізації діяльності підприємств паливно–енергетичного комплексу в контексті забезпечення їх інноваційного розвитку, обґрунтовано можливі напрями екологізації з урахуванням особливостей інституційного середовища та стратегічних цілей державної політики соціально–економічних трансформацій.

Ключові слова: екологізація, екологізація діяльності підприємства, інноваційний розвиток, екологічний менеджмент, екологізація інноваційного розвитку, екологічні інновації, інтеграція підприємств

The article deals with the problems of ecologization of the fuel and energy complex in the context of the priorities of innovative development, possible directions of ecologization with the peculiarities of the institutional environment and goals of strategic policy of socio–economic transformation are considered

Key words: ecologization, the ecologization of business, innovative development, environmental management, ecologization of innovative development, environmental innovation, enterprise integration.

Вступ. Формування передумов інноваційного розвитку підприємств паливно–енергетичного комплексу (ПЕК) має стратегічно важливе значення для забезпечення енергетичної безпеки країни та поступової трансформації її економічної системи. Активізація інноваційних процесів дозволить підвищити не лише ефективність виробництва, але і забезпечити операційну гнучкість підприємств, уможливлюючи тим самим трансформацію ПЕК відповідно до стратегічних пріоритетів розвитку економіки. Вирішення вказаного завдання лежить у площині системних реформ, яких протягом багатьох років провести не вдалося. На жаль, інституційне середовище не сприяє активізації імпульсів для реалізації інноваційно орієнтованих управлінських рішень. Відсутність реальних ринків паливно–енергетичних ресурсів, незавершеність приватизаційних процесів та хронічна нестабільність макроекономічної ситуації залишаються суттєвими перешкодами на шляху зрушень у даній сфері.

Реформування ПЕК виявилося надзвичайно непростим завданням з огляду на його структуру, масштаби, технологічний рівень галузей, економічну та екологічну ефективність, тенденції інноваційних змін. В умовах критичної зношеності виробничих фондів, хронічного дефіциту інвестиційних ресурсів пріоритети інноваційної діяльності більшою мірою розглядалися в аспекті модернізації виробництва. Проблеми ж екологізації, яка інтегрує у собі цілий комплекс пріоритетів, відходили на другий план. Очевидно, що розглядати можливості реалізації технологічних інновацій у відриві від екологічних, управлінських та інших, немає сенсу. Саме екологізація передбачає системну мобілізацію ресурсного потенціалу підприємств і зорієнтованість на реалізацію принципів сталого розвитку. Разом з тим, створити стійкі передумови для ефективних трансформацій у ПЕК, через активізацію інноваційних процесів, без активної участі держави у сфері інституційних перетворень, неможливо.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми трансформації ПЕК, механізми його інноваційного розвитку, а також засади екологізації діяльності промислових підприємств в підвищенні їх економічної ефективності, конкурентоспроможності висвітлюються у працях Н.В. Караєвої [2], В.М. Кислого [4], Л.Г. Мельника [6], І.В. Недіна [1], О.В. Прокопенка [9], В.О. Точиліна [8], Є.В. Хлобистова [10], А.І. Шевцова [12] та ряду інших. Науковці обґрунтовують основні напрями інноваційного розвитку підприємств, механізми екологізації їх діяльності, методологічні аспекти оцінювання ефективності екологічних інновацій, принципи формування систем екологічного менеджменту тощо. Перспективним напрямом досліджень залишається пошук механізмів екологізації з точки зору формування стійких передумов інноваційного розвитку паливних та енергетичних підприємств з урахуванням стратегічних орієнтацій економічної політики держави, специфіки процесів трансформації вітчизняної економіки  в цілому.

Постановка завдання. Основна мета статті полягає в обґрунтуванні економічної доцільності та можливих напрямів забезпечення інноваційного розвитку підприємств ПЕК через екологізацію їх діяльності в умовах інституційної нерозвинутості ринків, структурних диспропорцій економічної системи.

Результати дослідження. Побудова високоефективної економічної системи потребує зорієнтованості різних напрямів економічної політики держави на забезпечення гармонійного поєднання процесів економічного розвитку з процесами його екологізації та соціалізації. Саме такий підхід відповідає принципам сталого розвитку, – базовій концепції розвитку людства у ХХІ столітті. На жаль, тривалі трансформації в економіці України свідчать про домінування екстенсивного, тобто антисталого розвитку. Такі тенденції пов’язані як з суперечливим характером економічної політики держави, так і з структурними особливостями вітчизняної економіки, – домінуванням сировинних, енерго– та природоємних галузей. Яскравим відображенням зазначених проблем є наявність потужного ПЕК, з розгалуженою системою галузей, масштаби та структура якого, утворюють базис індустріальної моделі економіки.

Як відомо, саме енергетика та вуглевидобувна промисловість здійснюють найбільш негативний вплив на навколишнє середовище, – 30 і 10% відповідно [12]. Подібна ситуація є результатом промислової політики держави періоду УРСР, протягом якого структура економіки формувалась без урахування екологічних можливостей територіальних утворень. В основу економічної моделі було покладено екстенсивні фактори, що нівелювало роль екологічних обмежень. Як результат, в Україні залишився потужний ПЕК з розгалуженою системою галузей, негнучкий, несприйнятливий до інновацій і призначений для обслуговування економічної моделі індустріального типу. Моральна та фізична зношеність виробничих фондів у ПЕК обумовлює низьку економічну та екологічну ефективність виробництва, послаблює надійність систем енергетики, що може мати непередбачувані соціально–економічні та екологічні наслідки. Так, виробничі фонди підприємств теплоенергетики відпрацювали свій ресурс, – 63,8 % енергоблоків знаходяться за межею фізичного зносу; 27,8 % - наближаються до межі зносу [12]. Низька ефективність та гнучкість ПЕК сьогодні суттєво ускладнюють трансформацію усієї економіки відповідно до пріоритетів сталого розвитку.

Орієнтація на принцип сталого розвитку має бути в основі як енергетичної, таке і економічної політики держави в цілому. У сфері ПЕК закладені найбільші резерви для поступу економіки у цьому напрямі. З огляду на структурні особливості економічної системи України, значну взаємозалежність енерго–економічних чинників в процесах відтворення, – розвиток підприємств ПЕК на основі реалізації системи технологічних, екологічних, організаційно–управлінських та інших інновацій, безпосередньо визначатиме конкурентоспроможний потенціал національної економіки. Екологізація дозволить суттєво обмежити техногенний вплив на навколишнє природне середовища, а отже і еколого–економічні збитки [1,4]. Адже економіка України є надзвичайно енерго– та природоємною [4,5]. Енергоємність ВВП у 2 рази перевищує середньосвітові показники. При цьому, природоємність виробництва продукції перевищує аналогічні показники розвинених країн світу в середньому у 5 разів. Варто відзначити, що до початку 90–х років щорічні втрати валового національного продукту України внаслідок забруднення навколишнього середовища становили приблизно 15–20% [4]. При цьому, загальний економічний збиток навколишньому середовищу в результаті забруднення, в європейських країнах оцінюється в 3–5% ВВП, а витрати на його попередження і компенсацію всього в 0,5–2% [4].

Незважаючи на те, що енергетичний сектор економіки України функціонує на ринкових засадах, повноцінних інститутів ринку тут ще не сформовано. Дезінтегрованість процесів реформування енергетики та економіки суттєво мінімізує ефективність соціально–економічних трансформацій, унеможливлює перехід до якісного економічного зростання. Відтак, стимули для активізації інноваційних процесів, тим більше їх екологізації, фактично відсутні. У пошуку рішень спрямованих на забезпечення інноваційного розвитку, підприємства вимушені орієнтуватися на власний ресурсний потенціал, адже зовнішні інвестиційні джерела обмежені. Саме тому мотивацією для екологізації діяльності підприємств ПЕК у більшій мірі є можливість формування потенційних конкурентних переваг, роль яких у перспективі лише зростатиме. Зазначені переваги пов’язані з підвищенням ефективності використання ресурсів, надійності функціонування, зменшенням витрат виробництва, екологічних платежів, підвищенням інвестиційної привабливості, покращенням ділової репутації, іміджу та зменшенням екологічних ризиків.

У науковій літературі поняття екологізації розглядається з точки зору різних ієрархічних ланок, – підприємства, міжгалузевого комплексу, економіки в цілому. Метою екологізації будь–якої з них, є досягнення оптимального балансу між екологічними та економічними цілями функціонування підприємства [7]. Найчастіше під екологізацією розуміють процес впровадження різного роду методів, що дозволяють забезпечувати виробництво необхідної продукції у потрібній кількості та достатньої якості, але за умови підвищення ефективності використання природних ресурсів та зменшення антропогенного навантаження на навколишнє середовище [3]. Поняття екологізації діяльності підприємства часто розглядається з точки зору зміни пріоритетів у його діяльності, орієнтації на зменшення антропогенного навантаження на навколишнє середовище, іноді навіть свідомо допускаючи збиток [3]. Таким чином, екологізація передбачає реалізацію комплексу технологічних, організаційно–управлінських та інших рішень, які дозволяють формувати передумови інноваційного розвитку підприємства. Екологізація безпосередньо пов’язана з екологічними інноваціями, – впровадженням нових технологій, способів організації виробництва, що забезпечують еколого–економічну рівновагу між економічним розвитком та захистом навколишнього середовища.

У [5,9,13] розглядається поняття екологізації інноваційної діяльності, під яким розуміється процес послідовного створення, впровадження та поширення інновацій, які дають змогу задовольняти фізіологічні, економічні, соціальні та екологічні потреби, як існуючі, так і потенційні, без загрози вичерпання потенціалу інтегрального ресурсу та можливості забезпечення інтересів та потреб майбутніх поколінь. Тобто, екологізація інноваційної діяльності пов’язана не лише з впровадженням нових екологічно чистих та ресурсозберігаючих технологій, але й з дотриманням вимог екологічної безпеки на стадіях проектування, розробки, виробництва продукції, зберігання та утилізації відходів.

Важливо відзначити, що екологізація характеризується колосальним мультиплікативним ефектом, оскільки обумовлює інноваційну активність у інших галузях, в першу чергу суміжних, стимулює розвиток ринку екологічної продукції та послуг, що безпосередньо пов’язано з гармонізацією структурних складових економічної системи, її інноваційної зорієнтованості. Саме сфера ПЕК, формуючи основу вітчизняного промислового комплексу, є надзвичайно сприятливим середовищем для прояву подібного ефекту як в прямому, так і зворотному напрямах.

Несформованість ринкових відносин у енергетичному секторі суттєво ускладнює визначення напрямів екологізації діяльності підприємств, формування відповідної політики. Адже найважливіше питання порядку денного більшості паливних та енергетичних підприємств, – витрати виробництва, рівень рентабельності, режим експлуатації обладнання тощо. Екологізація ж, завжди пов’язана з пошуком інвестиційних ресурсів, які вкрай обмежені. Не аби яке значення має і низька операційна гнучкість, яка визначається маневреністю ресурсного потенціалу. Тому, першим кроком у побудові механізму екологізації має бути формування екологічної політики підприємства, розроблення його екологічної стратегії належним чином узгодженої з стратегіями інших рівнів. У [7] впровадження організаційно–економічного механізму екологізації підприємства передбачає реалізацію ряду завдань, ключовими з яких є проведення екологічного стратегічного аналізу зовнішнього середовища, розроблення інтегрованої еколого–економічної стратегії, еколого–економічна реструктуризація управління, виробничої діяльності, а також формування системи управління еколого–економічним розвитком підприємства.

Стратегічно важливим напрямом екологізації підприємств ПЕК є формування систем екологічного менеджменту на основі загальновідомих у світовій практиці стандартів, – міжнародного стандарту ISO 14001, європейського стандарту EMAS. В силу комплексу причин, повноцінне впровадження зазначених стандартів в управлінську практику сьогодні ускладнене. Однак стандарти можуть бути орієнтиром для вироблення екологічної політики. Їх реальна реалізація в практичній площині потребує комплексної та глибинної реорганізації більшості підприємств, побудови ефективних систем управління, де підсистема екологічного управління являтиметься однією із складових.  Звичайно ж інституційна невизначеність зовнішнього середовища цьому не сприяє.

Окрему увагу доцільно звернути на вивчення можливостей екологізації діяльності підприємств ПЕК, забезпечення їх інноваційного розвитку через формування різного роду інтегрованих утворень, – енергопаливних компаній [1]. Можна висловлювати різні застереження щодо вмотивованості реалізації інноваційно орієнтованих рішень в масштабах потужних інтегрованих структур, однак потенційні можливості для цього значно зростають. По–перше, інтеграція дозволяє підвищити фінансову стабільність її суб’єктів, а отже розширює можливості для реалізації інноваційних проектів. Крім того, стабілізація паливозабезпечення генеруючих потужностей вугільних теплових електростанцій, дозволяє суттєво зменшувати негативний вплив на навколишнє середовище, підвищувати ефективність використання виробничих фондів, обмежуючи екологічні ризики. У кожному конкретному випадку, переваги інтегрованих структур у ПЕК, визначатимуться складом суб’єктів, їх ресурсним потенціалом, а також принципами інтеграції. Сьогодні, інтеграція в ПЕК – це перш за все потенційно ефективний антикризовий інструмент, який не може дати повною мірою відповіді на завдання стратегічного характеру. Передумовою ж інноваційного розвитку підприємств є стратегічна визначеність, яка сьогодні обмежена особливостями інституційного середовища, ескалацією чинників макроекономічної та військово–політичної нестабільності.

Висновки. Таким чином, екологізація діяльності, – важлива передумова забезпечення інноваційного розвитку підприємств ПЕК, його гнучкості та конкурентоспроможності. Саме екологізація інтегрує у собі цілий комплекс напрямів політики розвитку підприємства, які дозволяють досягати максимальної синергії інновацій, забезпечувати формування реальних та потенційних конкурентних переваг. Екологізацію діяльності ПЕК слід розглядати в контексті завдань пов’язаних з трансформацією економічної системи на принципах сталого розвитку. Однак, системна реалізація екологічно орієнтованої політики підприємствами ПЕК на мотиваційній основі потребує формування відповідного інституційного середовища в країні.

Література

1. А.В. Артеменко, Н.В. Караева, Р.В. Корпан, Т.А. Коцко, И.В. Недин. Моделирование эколого–экономического состояния территории / Под ред. И.В. Недина. – К.: Знания Украины, 2006. – 215 с.
2. Інформаційне забезпечення вирішення еколого–енергетичних проблем сталого розвитку суспільства: монографія / [Караєва Н.В., Левченко Л.О., Письменна У.Є. та ін.];  за аг. ред. Лукяненко С.О., Караєвої Н.В. – К.: Тамподекс ХХІ, 2012. – Вип. 1. – 283 с.
3. Вахлакова В.В. Показники екологізації діяльності промислового підприємства / Економіка. Менеджмент. Підприємництво. – №25(ІІ). – 2013. – С. 48–56.
4. Кислый В.Н., Лапин Е.В., Трофименко Н.А. Экологизация управления предприятием: Монография. – Сумы: ВТД «Университетская книга», 2002. – 232 с.
5. Кузнєцова Т.В.Оцінка впливу інновацій на рівень екологізації промислового виробництва регіону/ Кузнєцова Т.В., Сіпайло Л.Г.  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.sworld.com.ua/index.php/uk/economy–413/environmental–eco–nomics–and–the–environment–413/20250–413–0322
6. Мельник Л.Г. Екологічна економіка: Підручник. – 2–ге вид., випр. і доп. – Суми: ВДТ «Університетська книга», 2003. – 348 с.
7. Петрушенко М.М. Принципи моделювання організаційно–економічного механізму екологізації промислового підприємства/ Петрушенко М.М., Бондар Т.В., Гриценко Т.Г.  //Вісник СумДУ. Серія 72 «Економіка». –  №1. – 2011. – С. 72–82.
8. Ринки реального сектора економіки України в інституціональному середовищі СОТ: кон’юнктура та інтеграція / за ред. д–ра екон. наук проф. В.О. Точиліна; НАН України, Ін–т екон. та прогнозув. – К. – 2012. – 552 с.
9. Соціально–економічна мотивація екологізації інноваційної діяльності: [монографія] / О.В. Прокопенко. – Суми: Вид–во СумДУ, 2010. – 395 с.
10. Хлобистов Є.В. Методологічні засади розроблення критеріїв оцінки інноваційного розвитку з позицій екологічної безпеки та сталого розвитку / Хлобистов Є.В., Жарова Л.В., Кобзар О.М. // Механізм регулювання економіки. – 2007. – №4. – С. 220–225.
11. Хумарова Н.І. Домінанти екологізації інноваційного розвитку / Н.І. Хумарова// Економічні інновації. – Випуск 40. – 2010. – С. 377–390.
12. Шевцов А.І., Бараннік В.О., Земляний М.Г., Ряузова Т.В. Основні питання політики розвитку електроенергетичної галузі України / Аналітична доповідь. Регіональний філіал Національного інституту стратегічних досліджень у м. Дніпропетровську. – 2011. – 90 с.
13. Школа В.Ю. Екологізація інноваційної діяльності у забезпеченні сталого розвитку / В.Ю. Школа// Механізм регулювання економіки. – 2008. – №4. – С. 150–158.