У статті порушуються актуальні питання віртуальних підприємств у зовнішньоекономічній діяльності. Вивчено їх появу, переваги та принципи діяльності, а також розглянуті варіанти організації зовнішньоекономічної діяльності з використанням Інтернет-технологій виходячи з класичних міжнародних організаційно-правових форм.

Ключові слова: віртуальне підприємство, форма організації зовнішньоекономічної діяльності.

This article violates current issues of virtual enterprises in foreign economic activity. Studied their appearance, advantages and principles of action. And consider options for foreign economic activity using Internet technologies based on the classical international legal forms.

Keywords: virtual enterprise, a form of foreign economic activity.

Постановка проблеми. Суттєва риса фінансового формування сучасних держав у витоку XXI століття полягає в переході з промислової до постіндустріальної економіки. Формування постіндустріального (посткапіталістіческого, інформативного або електронно-числового) співтовариства обумовлено формуванням спільного світового інформативного місця в основі мережі Інтернет, вторгненням дій інформатизації, глобалізації та віртуалізації в галузі економіки, формуванням міжнародного ринку даних і управління на додаток до класичних ринків продуктів (зокрема, природних ресурсів, праці і коштів) [6, с. 28 ].

Глобалізація означає свіжий період формування зовнішньоекономічної роботи, орієнтований у формування фінансових сіток різних держав. У нинішніх умовах різке підвищення економічної та ділової активності пов’язане з виходом на міжнародні ринки, розвитком багатонаціональних компаній, виникненням всесвітнього виробництва і збуту. Глобалізація невіддільна від фінансової інтеграції держав (зразок цього розширення ЄС).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Ідея віртуалізації компаній виникла лише трохи більше 10 років тому і, в першу чергу, пов’язана з публікацією монографії У.Девідоу і М.Мелоуна «Віртуальна корпорація», а також статті Р.Байрна і співавторів у журналі «Бізнес-Уїк».

Метою статті є обґрунтування створення віртуальних підприємств як ефективної форми зовнішньоекономічної діяльності.

Виклад основного матеріалу дослідження. Віртуальна організація формується за допомогою відбору людських, економічних, матеріальних, організаційно-науково-технічних та інших ресурсів з різних компаній та їх інтеграції з застосуванням комп’ютерних мереж. Це дає можливість створити гнучку й активну організаційну систему, більш адаптовану до якнайшвидшого випуску та своєчасної поставки нового продукту на ринок [2, с. 47].

З практичної точки зору, типовому підприємству, наприклад, з метою дослідження та виведення нового продукту на ринок необхідно залучення великих ресурсів. На відміну від типового віртуальна організація шукає нових партнерів, які володіють відповідними ринковими ресурсами, знаннями і можливостями з метою колективної організації і реалізації цілей. Тобто, вибираються компанії, що мають ключову компетенцією у формі ресурсів і можливостей з метою досягнення конкурентної переваги в ринку.

Як правило, партнерство укладається на конкретний період або до звершення поставленого результату (наприклад, виконання замовлення). Іншими словами, партнерство є тимчасовим, і, наприклад, на деяких стадіях життєвого циклу продукту або при зміні ринкової ситуації можуть в мережу залучатися нові партнери або вилучатися колишні.

З вищезазначеного випливають переваги віртуальних формах організацій, такі як [1, с. 18 ]:

• спосіб підбирати і пускати в хід найкращі ресурси, навички та можливості;
• скорочення тимчасових витрат;
• швидкість виконання ринкового замовлення;
• вірогідність скорочення загальних витрат;
• можливість найбільш повного задоволення потреб клієнта;
• можливість гнучкого пристосування до змін навколишнього середовища;
• зменшення бар’єрів у виході на нові ринки.

Очевидно, що з метою планування, організації та координації роботи віртуальних фірм потрібні і відповідні адміністративні підходи. Нескладно зазначити, що при формуванні віртуальних компаній можуть бути фірми, які зосереджують власні зусилля виключно на управлінні компетенціями третьої сторони.

Класичними зразками віртуальних підприємств служать європейський консорціум Airbus Industries, що виготовляє добре відомі авіалайнери, а також компанії Apple і Sony, які об’єднали зусилля при роботі над проектом Powerbook [5, с. 143].

Створення Інтернет-систем забезпечення і поставок, збуту і продажів, торгових онлайн-майданчиків, загальних порталів і онлайн-офісів вважається необхідною умовою формування віртуальних компаній з метою організації зовнішньоекономічної діяльності. У ролі ключової сполучної ланки у цій схемі виступає Інтернет-представництво у всесвітній мережі Інтернет. Компанія-продавець виставляє зведення про продуктам і послугам на веб-сайт, а покупці дивляться пропозиції і формують замовлення. Подальші операції, зокрема, оформлення та оплата рахунку також можуть проводитися електронним шляхом у віртуальному просторі.

Існують наступні групи критеріїв класифікації віртуальних підприємств:

• юридичні;
• географічні;
• господарсько-економічні;
• системно-мережні.

Виділяються два основні класи: віртуальні корпорації та віртуальні товариства (партнерства).

Віртуальна компанія (ВК) виступає в ролі електронного об’єднання капіталів (ресурсів) різного виду - фінансового, науково-технічного, людського (зокрема, інтелектуального) в інтересах виконання непростих унікальних проектів, створення продукту світового класу і найбільш повного задоволення запитів клієнта. Так само як і її справжній зразок, вона сприяє вирішенню двох базових проблем ринкової економіки:

1) залучення грошових коштів із метою виконання унікальних проектів або ж розподілу бізнес-процесів з метою збільшення конкурентоспроможності продукту;

2) розподіл ризику в інвестиційних проектах.

Основним зовнішньоекономічним завданням створення ВК є з’єднання головних технологій і досвіду партнерів різних держав з метою проведення найбільш ефективних дій на світовому ринку. ВК характеризується встановленою автономією від учасників (можливістю простої заміни партнерів), наявністю опосередкованого механізму управління (делегування повноважень), переходом від особистої до колективної відповідальності партнерів. Маються на увазі договірні зв’язки між усіма вузлами організаційної мережі та створення їхньої спільної власності. Найчастіше ВК створюється у вигляді материнської віртуальної компанії з мережею дочірніх віртуальних відділень, філій і т.п.

Віртуальне товариство (партнерство) виступає у вигляді комп’ютерно-інтегрованої (штучної) компанії осіб, які спільно ведуть справу (що знаходяться у зв’язках кооперації, тобто виконують загальну роботу і координують дії) з метою отримання доходів, перебуваючи географічно далеко один від одного.

Необхідно підкреслити, що за своїм змістом концепція віртуального товариства досить близька до уявлень про віртуальну робочу команду. У цьому випадку будь-який партнер, в тій чи іншій мірі, беручи участь в управлінні і контролі за роботою віртуальної організації, несе особисту відповідальність за підсумки діяльності, при цьому втрата партнера означає розпад віртуальної компанії. Так само як і у випадку простого товариства, для віртуального партнерства можна виділити дві базові форми [1, с. 47]:

• повне віртуальне товариство, якщо всі без винятку партнери рівноправні в управлінні підприємством і несуть однакову відповідальність за її зобов’язаннями;
• обмежене віртуальне партнерство, де один з партнерів має у своєму розпорядженні великі повноваження з контролю та управління фірмою і несе абсолютну відповідальність за її зобов’язаннями, а решта партнерів не займаються контролем і не відповідають за зобов’язаннями партнерства.

У віртуальній асоціації партнери, що знаходяться на відстані один від одного, співпрацюють лише при виконанні спільних операцій або функцій. Тут існують дві основні структурні характеристики: взаємозв’язок між елементами операцій і розподіл відповідальності між учасниками.

Віртуальний консорціум подібний за своїми характеристиками до віртуальної асоціації. Як правило, він ґрунтується на користі здійснення великих проектів або виконання інноваційних проектів. У рамках віртуального консорціуму можуть електронним способом об’єднуватися компанії різних держав, галузей і форм власності. При цьому інтеграція має на увазі в першу чергу колективне виконання функцій і створення розподіленої мережі бізнес-процесів.

Віртуальний картель - це комп’ютерно-інтегрована модель організації де-юре самостійних установ однієї галузі, що володіють угодами про вартості, обсяги виробництва, ринки збуту.

Віртуальний синдикат передбачає варіацію віртуального картелю, в рамках якого крім вищевказаних угод є єдиний апарат збуту продукції учасників віртуального союзу. Мета входження у віртуальний синдикат - отримати дохід від централізації збуту. Синдикати як правило виникають в секторах економіки з однорідною продукцією.

У свою чергу віртуальний пул означає отримане електронним шляхом тимчасове об’єднання  різних фірм (можливо різних сфер), де для вступників формуються правила розподілу загальних витрат і прибутку, який надходить до загального фонду, що розподіляється за встановленою пропорції.

Віртуальний концерн передбачає електронне об’єднання фірм однієї або декількох сфер на засадах централізації науково-промислових і виробничих функцій, фінансів, обліку та ін. Члени делегують концерну частину своїх функцій - тих, які не можуть реалізувати самі, проте залишаються де-юре незалежними [1, с. 152 ].

Найбільш сильною формою комп’ютерної інтеграції організацій виявляється віртуальний трест, якщо всі сторони діяльності вступають у нього, установи з’єднуються і втрачають юридичну та господарську незалежність.

Однією з групових форм віртуальних компаній вважається віртуальна фінансово-промислова група (ФПГ). Так само як і звичайна ФПГ, вона складається з ряду неоднорідних юридичних осіб, далеких один від одного, які цілком або частково об’єднують кошти із застосуванням Інтернет-технологій на базі угоди про формування ФПГ в цілях науково-технічної або економічної інтеграції. Як видно із самої назви, до складу віртуальної ФПГ входять всілякі промислові, торгівельні та фінансові інститути (банки, страхові фірми та ін.). Необхідно підкреслити, що, як правило, період функціонування подібного підприємства необмежений рамками виконання тих чи інших проектів [5, с. 281].

Висновки. В сучасних умовах конкурентоспроможність компаній на світовому ринку знаходиться в залежності від здібностей перетворення головних процесів у стратегічні ініціативи, націлені на найбільш повне задоволення запитів клієнта, і взагалі, на гнучке вивчення та прогнозування змін в кон’юнктурі ринку. Останніми прикладами подібних ініціатив служать модифікація або реінжиніринг та інновація процесів діяльності компанії. Тобто, відбувається об’єднання із залученням широкого розвитку та застосуванням новітніх інформаційних і комунікаційних технологій з метою управління людськими ресурсами та планування майбутньої діяльності компанії, прогнозування й оптимізації процесів взаємодії між різними представниками компанії, що актуалізує формування віртуальних фірм.

1. Катаев А.В. Виртуальные бизнес-организации /А.В.Катаева. - СПб.: Изд-во Политехнического университета, 2009. – 120 с.
2. Котляров И. Д. Электронные предприятия: проблемы терминологии и классификации /И.Д. Котляров //Прикладная информатика, 2011. - № 4. - С.46-55.
3. Брусакова И.А. Оценка эффективности инвестиций в виртуальное предприятие / И.А.Брусакова, П.М.Деревянко //Прикладная информатика, 2006. - № 2. - С.131-140.
4. Ястребов А.И. Моделирование оценки стоимости виртуальных предприятий / А. И. Ястребов // Прикладная информатика, 2009. - № 1. - С. 5-7.
5. Фелд Б. Стартап в Сети. Мастер-классы успешных предпринимателей /Б.Фелд, Д.Коэн. - Изд-во: Альпина Паблишер, 2013. – С. 344 - ISBN 978-5-222-23038-1
6. Митин П. Как создать интернет-магазин? /П.Митин. - Изд-во Феникс, 2015. – с. 252  - ISBN 978-5-9614-1541-4